Остання красуня Півдня

Вони стояли бiля бокових сходiв, i за його плечем через склянi дверi Янсi могла бачити з пiвдюжини чоловiкiв, що сидiли за круглим столиком й очi яких горiли веселим блиском.

– Не хочеш ще трохи подивитися на танцi? – запропонувала вона, всмiхаючись й демонстративно показуючи свiтську безпристраснiсть, яку зовсiм не вiдчувала.

– Не сьогоднi, дякую.

Гiднiсть, з якою вiн вимовив фразу, здавалася трохи перебiльшеною, аби викликати довiру.

– Просто вийди та подивися навкруги, – наполягала вона. – Сьогоднi тут зiбралися всi, мене цiкавить твоя думка про декого.

Це була не найкраща пропозицiя, просто першою, що спала iй на думку.

– Я дуже сумнiваюся, що знайду щось там таке, що приверне мою увагу, – виразно вимовив Том Боуман. – Я помiтив, що внаслiдок деяких божевiльних причин мене завжди забирають звiдси й вiдривають вiд життя не менш нiж на пiв години, нiбито я безвiдповiдальне немовля.

– Я тiльки прошу тебе побути там недовго.

– Ти дуже дбайлива, дякую. Та саме сьогоднi мене цiкавить дискусiя, що вiдбуваеться саме в цьому мiсцi.

– Ходiмо, тату.

Янсi мiцно взяла його попiд руку, та вiн одразу ж вивiльнився, пiднявши руку – i рука Янсi повисла в повiтрi.

– Боюся, що нi.

– Прошу тебе, – знову прохала вона, приховуючи свою злiсть через незвичайно тривалу суперечку, – ти зайдеш i подивишся, всього один разочок, i, якщо це тобi надокучить, одразу пiдеш геть.

Вiн похитав головою.

– Нi, дякую.

Не сказавши жодного слова, вiн раптом розвернувся й направився в бар.

Янсi повернулася на танцювальний майданчик. Коли вона проходила повз компанiю парубкiв, то кинула iм свiй грайливий погляд i пiсля недовгих роздумiв прошепотiла чоловiку, що опинився бiля неi:

– Потанцюеш зi мною, Картi? Я не знаю, де мiй кавалер.

– З радiстю, – щиро вiдповiв Картi.

– Дуже мило з твого боку.

– З мого? Та нi, навпаки.

Вона байдуже глянула на нього. Дiвчину не на жарт роздратував власний батько. Наступного ранку за снiданком вона випромiнюватиме арктичний холод, а цього вечора iй доведеться вдовольнитися тим, що в разi найгiршого, батько залишатиметься в барi до кiнця танцiв.

Мiсiс Роджерс, сусiдка Боуманiв, несподiвано з’явилася з-пiд ii лiктя, разом iз незнайомим юнаком.

– Янсi, – мовила мiсiс Роджерс, манiрно всмiхаючись, – хочу познайомити тебе з мiстером Кiмберлi. Мiстер Кiмберлi гостюе тиждень у нас, тому я б дуже хотiла, аби ви зустрiлися.

– Щиро рада знайомству! – з млявою ввiчливiстю Янсi подала руку.