Остання красуня Півдня

Мiстер Кiмберлi запросив мiсiс Боуман на танець, i та байдуже погодилася. Як належить, iхнi руки переплелися, й пiд барабанний ритм вони зробили крок на танцювальний майданчик. Скотту вiдразу здалося, що кiмната й пари, якi кружляли навколо, перетворилися на сiре тло, де була тiльки вона. Яскраве освiтлення ламп, ритм музики, повторення парафраз, мiшанина дiвочих облич – прекрасних, непримiтних або смiшних, – зiбралися в якийсь статичний монолiт, нiби всi вони згрупувалися почтом заради млосних очей Янсi та ii нiжок, що рухаються в такт музицi.

– Я постiйно за вами спостерiгав, – просто сказав Скотт, – гадаю, цього вечора вам нудно.

– Хiба? – ii каламутно-небеснi очi розкрилися в елегантно-бурлескному захопленнi й стали схожими на тендiтнi iриси. – Чарiвно нудно! – додала вона.

Скотт розсмiявся. Вона скористалася такою промовистою фразою й навiть не посмiхнулася, – звiсно без жодного натяку на правдивiсть. Вiн уже чув «вбивчi» словечка цього сезону – «гаряче», «блаженно» й «чарiвно» – кинутi сяк-так в розмовi, та жодного разу слово нiколи не втрачало свого справжнього значення.

Танець закiнчився. Янсi та Скотт направилися до канапи бiля стiни, але сiсти iм не вдалося – почувся верескливий регiт, i м’язисте дiвчисько, тягнучи за собою знiяковiлого кавалера, пригальмувало перед ними й усiлося саме туди, куди вони збиралися сiсти.

– Як грубо! – зазначила Янсi.

– Думаю, iй можна знайти виправдання.

– У дiвчини з такими щиколотками виправдань немае.

Вони вмостилися на двох твердих стiльцях.

– Звiдки ви приiхали? – запитала вона Скотта з ввiчливою байдужiстю.

– Нью-Йорк.

З’ясувавши це, Янсi вперше за час iхнього знайомства затримала свiй погляд на кавалеровi протягом десяти секунд.

– А що це за джентльмен iз невидимою краваткою? – безцеремонно запитав Скотт для того, аби змусити ii ще раз подивитися на нього, – вiн буквально вас вичiкував. Я не можу вiдвести вiд нього очей. Вiн такий самий кумедний, як i його одяг?

– Не знаю, – протягнула вона, – я заручена з ним тiльки тиждень.

– Святий Боже! – вигукнув Скотт, на чолi у нього раптом з’явилися крапельки поту. – Вибачте, я не…

– Та я жартую, – засмiялася вона. – Хотiла побачити, що ви на це скажете.

Потiм вони розсмiялися вдвох, i Янсi вела далi:

– Я не заручена. Жахливо непопулярна. – Їi голос був таким млосним, хоч це й суперечило веселiй ремарцi. – Нiхто нiколи не одружиться зi мною.