Остання красуня Півдня

Я виразно побачив похмуре небесне сяйво, пiд яким вiдбувалася шлюбна церемонiя, i як юного сноба мене охопила бiльше заздрiсть, нiж спiвчуття.

І ось настав день, коли я поiхав у Тарлтон пiдстригтися й випадково натрапив на давнього товариша – Бiлла Ноулза, з яким ми свого часу навчалися в Гарвардi. Спочатку вiн служив у пiдроздiлi Нацiональноi гвардii, що стояв у цьому таборi до нас, проте згодом перевiвся в авiацiю й залишився там.

– Радий нашiй зустрiчi, Ендi, – сказав вiн iз серйознiстю, що йому не личила. – Подiлюся з тобою всiм, допоки не поiхав у Техас.

Я зацiкавився; вбачалася менi якась мiстика в цьому.

– А ось i одна з них.

Ми стояли навпроти аптеки, тож вiн завiв мене всередину й познайомив iз ледi, яка менi вiдразу не сподобалася.

– Інших двое – це Ейлi Келхон i Селлi Керол Хеппер.

За тим, як вiн вимовив ii iм’я, я здогадався, що вiн захоплений Ейлi Келхон. Вiн переймався тим, що вона робитиме, коли вiн поiде з мiста, й домагався, щоб ii днi були одноманiтними й нудними.

Уже тепер, не вагаючись, можу зiзнатися, що доволi соромiцький образ Ейлi Келхон – ох, яке нiжне iм’я! – тодi ввiрвався у моi думки. У двадцять три неможливо не думати про заборонений плiд, що належить iншому, хоч, якби Бiлл попросив мене, я б iз чистою совiстю, без жодних сумнiвiв, присягнувся б, що пiклуватимуся про неi, як про сестру. Та вiн цього не зробив, тiльки до останку нарiкав, що йому доводиться iхати. Через три днi вiн зателефонував i повiдомив, що наступного ранку iде з мiста, тож хотiв би мене запросити до неi сьогоднi на вечерю.

Ми зустрiлися бiля готелю й, насолоджуючись квiтковими ароматами спекотного вечора, пройшлися до середмiстя. Чотири бiлих колони маетку Келхонiв височiли перед вулицею, виноград так густо нависав, звивався й чiплявся лозами за них, що веранда позаду здавалася темною печерою. Коли ми пiдiйшли ближче, дiвчина в бiлiй сукнi вибiгла з будинку, вигукнувши:

– Ой, вибачте, я спiзнилася! – i, подивившись на нас, додала: – Чомусь я була певна, що ви десять хвилин як прийшли…

Вона замовкла, коли почула, як скрипнув стiлець, й iнший чоловiк, авiатор iз табору Гарi-Лi, вийшов iз пiтьми веранди.

– Ох, Кенбi! – привiталася вона. – Як поживаете?

Вiн i Бiлл Ноулз, ворогуючi суперники, завмерли в очiкуваннi, в повiтрi запанувала напруга.

– Кенбi, любий, я б хотiла дещо сказати вам по секрету, – сказала дiвчина пiсля секундного збентеження. – Вибачте нам, Бiлле.