Остання красуня Півдня

Вони вiдiйшли вбiк. Незабаром надзвичайно невдоволений Кенбi суворо промовив:

– Тодi – в четвер, але вже певно.

Ледь нам кивнувши, вiн пiшов вниз дорiжкою, а його шпори, якими вiн пiдострожував свiй аероплан, мерехтiли у свiтлi ламп.

– Заходьте. Я ще не знаю, як вас звати…

І тут я зрозумiв: передi мною – уособлення всього Пiвдня у всiй своiй невинностi. Я б упiзнав Ейлi Келхон навiть тодi, коли б не чув Рута Дрейпера, коли б не читав книжку «Марс Чан». Їi розум був таким витонченим, що вона вдало приховувала його пiд нiжною, чутливою добродушнiстю, з якою вела бесiду, а незмiнна холоднiсть – як наслiдок безкiнечноi боротьби зi спекою.

Навколо неi струменiло сяйво благого сiмейства, що походило вiд героiчноi епохи Пiвдня, навiюючи спогади про вiдданих батькiв, братiв, шанувальникiв. В ii голосi можна було почути то сухi нотки суворих капiтанiв-янкi, що вiддавали накази рабам, то змiшанi з нiжними переливами, що вплiталися у якусь ще досi незнану чарiвнiсть цiеi ночi.

Я ледь бачив ii в напiвтемрявi, та, коли пiдвiвся, щоб пiти, – не варто було засиджуватися – вона стояла в оранжевому свiтлi, яке лилося у вiдкритi дверi. Невисока на зрiст i бiлява; на ii обличчi було забагато рум’яна, що пiдкреслювала блiда пудра на носi, проте крiзь цю маску вона сяяла, наче зiрка.

– Коли поiде Бiлл, я ночами сидiтиму тут – така самотня… Може, якось вiзьмете мене на танцi до замiського клубу? – таке жалюгiдне пророцтво розвеселило Бiлла.

– Зачекайте хвильку, – промурмотiла Ейлi. – Всi вашi значки перекрутилися.

Пiдправляючи iх, вона ховала в поглядi дещо бiльше, нiж зацiкавлення. Цi очi щось шукали, нiби запитували: «А, може, це ти?» І, як лейтенант Кенбi, я, придушуючи в собi бажання зостатися, зробив крок у нiч, яка раптово стала нудною й нецiкавою. Вони залишилися наодинцi.

Минуло два тижнi, i я сидiв iз нею на тiй самiй верандi, та радше вона майже була в моiх обiймах, не торкаючись мене, – як у неi це виходило, не тямлю.

Я безуспiшно намагався ii поцiлувати, i цi спроби тривали майже годину. Ми жартували про те, що я недостатньо щирий. За моею теорiею, якщо вона дозволить менi ii поцiлувати, то я закохаюся. Вона сперечалася, наголошуючи на тому, що я не щирий.

Скориставшись спокiйною хвилиною на цьому полi двобою, вона розповiла менi про свого брата, який помер, навчаючись на останньому курсi Єльського унiверситету.