Остання красуня Півдня

Вона показала його портрет – привабливе, чесне обличчя з локоном, який так любив вимальовувати Леендекер[1 - Джозеф Крiстiан Леендекер (1874–1951) – видатний художник США, що кiлька десятилiть створював титульну сторiнку часопису The Saturday Evening Post.], – i сказала, що коли зустрiне чоловiка, який справдi буде схожий на ii брата, то вийде за нього замiж. Цей сiмейний iдеалiзм уже остаточно позбавив мене мужностi, й навiть моя зухвала самовпевненiсть не змогла конкурувати з мертвим.

Усi вечори минали подiбно до цього, й, по iхньому завершеннi я повертався в табiр, пересичений запахами магнолiй i туманним розчаруванням.

Я так i не поцiлував ii. Суботнiми вечорами в замiському клубi ми вiдвiдували водевiлi й танцi, мало коли вона насолоджувалася товариством тiльки одного чоловiка; ми виiжджали на пiкнiки й галасливi «кавуннi» вечiрки, й вона нiколи не замислювалася, що те почуття, яке мене охопило, варто називати коханням. Тепер я розумiю, що це не було тягарем, проте вона була мудрою дев’ятнадцятирiчною дiвчиною й, мабуть, вiдчувала нашу емоцiйну несумiснiсть. Тож замiсть цього я став ii другом.

Ми розмовляли про Бiлла Ноулза. Про Бiлла вона замислювалася як про майбутнього чоловiка, бо – хоч вона й не зiзналася б у цьому – зима, проведена в Нью-Йорку, як i бал у Єлi, повернули ii думки на Пiвнiч. Вона сказала, що й не думае про шлюб iз пiвденцем. Поступово я зрозумiв, що вона свiдомо хотiла вiдрiзнятися та й вiдрiзнялася вiд iнших дiвчат, котрi спiвали пiсень темношкiрих i грали в азартнi iгри в замiському барi.

Так ось чому Бiлл, я й iншi шаленiли вiд неi. Ми пiзнали ii справжню.

У червнi й липнi, коли плiтки про битви й жахiття за морями ледь сягали наших вух, не викликаючи особливих емоцiй, на замiському танцювальному майданчику погляд Ейлi блукав серед високих юних офiцерiв, наче шукаючись щось. Вона обрала кiлькох, щоразу керуючись своею безпомилковою проникливiстю – якщо не брати до уваги випадок iз лейтенантом Кенбi, якого зневажала, проте призначала йому побачення, бо ж «вiн такий щирий» – i протягом усього лiта ми поперемiнно проводили вечори з нею.

І от якось вона вiдмовилася вiд усiх побачень – Бiлл Ноулз отримав вiдпустку й повертався до неi. Про подiю ми говорили тоном науковоi об’ективностi: чи зробить вона вибiр? Лейтенант Кенбi, навпаки, зовсiм не був безпристрасним i всiм надокучав. Вiн попередив, що коли вона вийде замiж за Ноулза, вiн пiднiме аероплан на двадцятикiлометрову висоту, вимкне мотор й розiб’еться.