Остання красуня Півдня

Їх продавали тi, хто не знайшов свого призначення.

– Не турбуйся, будь ласка. Далi я дiйду сама. – Потiм, коли вже заводив авто: – Побачимось.

Через хвилину вiн завернув iз залитоi мiсячним свiтлом вулички за рiг i зник, та гуркiт мотора ще довго було чутно в тишi ночi, нiби заявляючи, що дюжинi втомлених мешканцiв цього кварталу немае мiсця в його бурхливих мрiях.

Замислившись, Янсi присiла на сходинки ганку. В неi не було ключа, тож доводилося чекати, коли приiде батько. Через п’ять хвилин на вулицi з’явився родстер i з надзвичайною обережнiстю зупинився бiля великого сусiднього будинку Роджерiв.

Полегшено зiтхнувши, Янсi пiдвелася й знеможено рушила тротуаром. Дверцята авто вiдкрилися, й мiсiс Роджерс разом iз незмiнним Скоттом Кiмберлi безпечно ступили на тротуар, проте, на превеликий подив Янсi, Скотт Кiмберлi повернувся до машини, тiльки-но пiдвiв мiсiс Роджерс до ii веранди. Янсi пiдiйшла достатньо близько й побачила, що вiн сiв на мiсце водiя. Коли родстер пiд’iхав до будинку Боуманiв, Янсi помiтила, що ii батько розлiгся на задньому сидiннi й безглуздо хитае головою, борючись iз сонливiстю, що заволодiвала ним. Вона простогнала. Фатальна година зробила свою справу – Том Боуман знову програв битву з алкоголем.

– Привiт, – вигукнула Янсi, пiдiйшовши ближче.

– Янсi, – пробурмотiв ii батько, невдало симулюючи жваве вiтання. Кiнчики його губ вигнулися в привабливiй насмiшцi.

– Ваш батько почуваеться дещо кепсько, тож дозволив менi сiсти за кермо авто, – бадьоро пояснив Скотт, тiльки-но вийшовши та пiдiйшовши ближче до неi.

 – Миле авто. Скiльки тримаеться?

Янсi розсмiялася, проте не дуже весело.

– Вiн що, вже паралiзований?

– Хто паралiзований? – ображено вигукнув голос з авто.

Скотт стояв бiля дверцят.

– Допомогти вам вийти, сер?

– Я м’жу вийти. Я з’м’жу вийти, – наполегливо вiдповiдав мiстер Боуман. – Просто тр’шки в’д’йтiть, i я з’м’жу вийти. Схоже, хтось налив менi зiпсоване вiскi.

– Схоже, iх було достолиха, – холодно й рiзко парирувала Янсi.

Мiстер Боуман навдивовижу легко дiстався брукiвки; та це був оманливий успiх, бо майже вiдразу той вирiшив спертися на щось, що бачив тiльки вiн, i вiд падiння його врятувала рука Скотта, яку вiн швидко пiдставив. Чоловiки рушили вслiд за Янсi: вона була в станi несамовитоi лютi й збентеження. А раптом цей хлопець вирiшить, що такi курйози трапляються щоночi? Янсi вiдчувала себе приниженою через те, що сама була присутня тут.