Остання красуня Півдня

У мене склалося враження, що Нью Бедфорд – невелике провiнцiйне мiстечко, й цю зарозумiлiсть Шоена приписував йому.

Мiсць у казармах бракувало, тож його пiдселили в мiй офiцерський будиночок. Посеред тижня на стiнi опинилася мiцно прицвяхована салонна фотографiя однiеi дiвчини з Тарлтона.

– Вона не якась там простачка, чи щось таке. Вона – дiвчина з привiлейованих кiл i знаеться тут серед поважних вiдомих людей.

Наступноi недiлi, пiсля обiду, я зустрiв цю ледi в приватному басейнi за мiстом.

Коли прибули ми з Ейлi, то побачили Шоуна, що плескався в iншому кiнцi басейну; його купальний костюм намагався зiсковзнути iз його мiцного мускулистого тiла.

– Вiтаю, лейтенанте!

Коли я махнув йому, вiн самовдоволено всмiхнувся й пiдморгнув, кивком голови вказавши на дiвчину поруч нього. Потiм тикнув ii в ребро й кивнув головою у мiй бiк. Так вiн нас познайомив.

– Хто це з Кiттi Престон? – поцiкавилася Ейлi, й, коли я розповiв iй про нього, сказала, що вiн схожий на кондуктора у трамваi й вдала, нiби шукае свiй квиток.

Через мить вiн сильно й красиво поплив кролем через весь басейн i вибрався на бортик з нашого боку. Я познайомив його з Ейлi.

– Як вам моя дiвчина, лейтенанте? – командним тоном запитав вiн. – Я казав вам, що вона нiчогенька, еге ж? Вiн кивнув головою до Ейлi, аби вже цього разу наголосити, що його пасiя та Ейлi належать до одного кола. – Як щодо того, аби нам всiм зiбратися та повечеряти в готелi?

Через деякий час я залишив iх, здивований, що в Ейлi склалося якесь непевне враження про лейтенанта й вона зовсiм не вважала його привабливим.

Та Ерл Шоун був не з тих, хто так легко здаеться. Вiн весело i зовсiм необразливо роздивлявся ii нiжне, тендiтне тiло й навiть вирiшив, що йому з нею краще, нiж з тою, iншою. Хвилиною пiзнiше я побачив iх разом у водi: Ейлi не зрозумiло чого енергiйно вiдпливала вiд нього, а Шоун весело борсався навколо неi та перед нею так, що бризки розлiталися на всi боки; деколи вiн зупинявся й так зачаровано задивлявся на неi, нiбито перед ним вигулькувала русалка.

Час летiв, а вiн все кружляв бiля неi. Нарештi, Ейлi пiдiйшла до мене й, глузуючи, прошепотiла:

– Вiн мене переслiдуе. Мабуть, думае, що я не сплатила за проiзд.

Вона жваво обернулася. Мiс Кiттi Престон дивилася на нас, i по ii обличчю було видно, що це iй дуже не подобаеться.