Остання красуня Півдня

– Ейлi Келхон, менi нiколи б i на гадку не спало, що ви намагатиметеся переманювати чоловiка вiд iншоi дiвчини, – в передчуттi неминучоi сцени Ейлi стояла зi скорботним виглядом. – Я була певна, що ви вищi за це.

Голос мiс Престон був низьким, проте в ньому вiдчувалася та напруга, котру радше можна вiдчути, нiж почути, i я побачив, як невиннi, чарiвливi очi Ейлi в панiцi забiгали. На щастя, легкою ходьбою до нас наближався сам Ерл, вигляд якого свiдчив про його бадьорiсть i безтурботнiсть.

– Якщо вiн так вам потрiбен, то не варто принижувати себе на його ж очах, – рiзко вiдповiла Ейлi, гордо скинувши голову. Цим жестом вона показала власну гiднiсть, тодi як Кеттi Престон – простакуватiсть i прагнення власностi, або ж, по-iншому, «освiченiсть» переборола «неуцтво». Вона вже збиралася пiти.

– Зачекайте хвильку, крихiтко! – гукнув Ерл Шоун. – Як щодо адреси? Можливо, я зателефоную вам якось?

Вона подивилася на нього так, що Кiттi повинна була б переконатися у повнiй вiдсутностi зацiкавлення з ii боку.

– Цього мiсяця я маю багато роботи в Червоному Хрестi, – вiдповiла вона таким крижаним голосом, як i ii зiбранi снiговi пасма волосся. – До зустрiчi.

Дорогою додому вона смiялася. Їi прагнення володiти серцями чоловiкiв мимохiть розчинилося у цiй безглуздiй сценi.

– Вона нiколи не втримае цього чоловiка, – сказала вона. – Йому потрiбен хтось зовсiм iнший.

– Очевидно, вiн бажае Ейлi Келхон.

Цi слова ii задовольнили.

– Вiн мiг би подарувати менi свiй компостер, прищепивши його до мене, наче булавку братства. Що за смiх! Якби матiр побачила такого, як вiн, у нашому домi, вона б просто вмерла!

До честi Ейлi, треба сказати, що лише через два тижнi вiн завiтав до неi, хоча й був наполегливим, бо вже на наступних танцях у замiському клубi вона показала свою зневагу до його персони.

– Вiн такий нахаба, Ендi, – прошепотiла вона менi.

Вона сказала слово «нахаба», не засуджуючи, як могла б вжити це слово щодо чоловiкiв iз Пiвдня. Вона це усвiдомлювала; ii вухо не вiддiляло голос одного янкi вiд iншого. І так сталося, що мiсiс Келхон не померла, побачивши його на порозi маетку. Уявнi суворi упередження батькiв Ейлi були зручним виправданням, проте, коли це було iй потрiбно, вони вiдразу ж зникали. Їi друзi були враженi.