Повість про Ґендзі. Книга I

«Збiрку старих i нових японських пiсень», 647, у перекладi Івана Бондаренка; тут i далi вiршi з цiеi збiрки подаються в його перекладi, крiм кiлькох випадкiв, позначених посиланням на оригiнальну назву антологii «Кокiнвакасю», – прим. перекладача).]

Як тiльки панi Югеi-но мьобу заiхала у двiр, перед ii очима постала зворушливо-сумна картина. Хоча мати була вдовою, але заради дочки сяк-так доглядала садибу, а от тепер, коли поринула в морок вiдчаю, увесь сад потонув у високих густих заростях трави, розбурханих осiннiм вiтром, крiзь якi пробивалося тiльки мiсячне сяйво.

Зустрiвши гостю перед пiвденним ганком, мати спочатку не могла нiчого сказати.

«Прикро, що я досi живу на цьому свiтi, а ще дуже соромно через те, що такiй високiй, як ви, особi доводиться продиратися крiзь полиновi заростi», – сказала вона нарештi й, не в змозi стримати почуттiв, заплакала.

«Панi Найсi-но суке[15 - Друга за старшинством придворна (пiсля найсi-но камi – розпорядницi) з жiночоi прислуги iмператора.] доповiла Його Величностi, що iй було страшно жаль вас, аж серце розривалося, коли вона сюди приiжджала, та й менi, не такiй витонченiй, як вона, особi, тяжко таке витримати, – сказала гостя i, зробивши паузу, передала такi слова Імператора: «Спочатку менi здавалося, що все це – сон, та коли я поволi заспокоiвся, то зрозумiв, що пробудження не буде, й менi стало ще тяжче, бо навiть нема з ким порадитися, що ж тепер робити.

То чи не могли б ви потай прибути в палац?… Я дуже переймаюся долею сина, якому доводиться жити в атмосферi слiз i плачу. Якнайшвидше приiжджайте!..» – Його Величнiсть не мiг договорити й розплакався, тож я, щоб не бути свiдком його слабкодухостi, якоi вiн, напевне, соромився, не дослухала його слiв до кiнця й поiхала», – й гостя передала матерi листа вiд Імператора.

«Я ослiпла вiд слiз, але такi милостивi слова Його Величностi для мене – як свiтло в темрявi», – сказала мати й узялася читати листа.

«Я сподiвався, що з часом мiй смуток розвiеться, та минали днi й мiсяцi, а горе ставало ще нестерпнiшим.

Все частiше думаю про малого сина i жалкую, що не можу виховувати його удвох з Вами. Тож прошу Вас, приiжджайте разом з ним до мене заради пам’ятi про Вашу дочку», – щиро написав Імператор i додав такий вiрш:

«Як чую шум вiтру,

Що краплi роси розкидае

По долинi Мiягi,

Лину думками

До кущика хагi[16 - Хагi – леспедеца двоколiрна, кущова рослина, яка восени розпускае рожево-бузковий цвiт; долина Мiягi поблизу м.