Повість про Ґендзі. Книга I

Я не збирався завдавати комусь найменших прикрощiв, але своею любов’ю врештi-решт накликав на себе стiльки незаслуженоi злостi, що залишився в жалюгiдному станi сам-на-сам зi своiм незагойним смутком. Якби-то я знав, яким було мое попередне життя!» – повторюе Його Величнiсть крiзь сльози».

Гостя все розповiдала й розповiдала, аж поки, зi сльозами на очах, не згадала: «Вже пiзня нiч, тож менi треба ще до свiтанку принести Його Величностi вашу вiдповiдь», – й приготувалася вiд’iжджати.

Мiсяць западав за край захiдних гiр на тлi чарiвного безхмарного неба, в повiтрi повiяло прохолодою, а цвiркуни у травi своiми тужливими мелодiями наче не вiдпускали гостю додому з цiеi запущеноi оселi.

«Навiть як цвiркуни

Вгамуються спiвати,

Не перестануть

Сльози литися

З очей моiх», —

сказала гостя, не маючи сили сiсти у карету.

«Невпинним спiвом

Цвiркуни

На очi наганяють сльози.

Та й ви, спустившись з пiднебесся,[18 - Маеться на увазi Імператорський палац.

]

Окропили сад росою.

Здаеться, я вже скаржусь…» – передала через служницю мати покiйноi наложницi.

Замiсть коштовних дарункiв, недоречних за такоi сумноi нагоди, мати передала гостi на згадку про дочку ii святкову одежу й прикраси для зачiски, приготованi на такий випадок.

Що й казати, молодi служницi покiйноi щиро сумували за нею, i, звиклi до розкiшного життя в палацi, сумували за його стiнами, тож щоразу, згадуючи про Імператора, квапили матiр переiхати туди, але вона не зважувалася на такий крок, бо, мовляв, поява ii, горопашноi особи, в палацi викличе серед придворних неприемнi пересуди, а спокiйно розлучитися з онуком вона не зможе навiть на коротку мить.

Мьобу вельми зворушило те, що Імператор ще не спав, а, нiбито милуючись пишним цвiтом у внутрiшньому дворику, перемовлявся з кiлькома чуйними придворними дамами. Останнiм часом вiн постiйно, днями й ночами, переглядав сувоi з картинами до «Вiчного смутку», намальованi на замовлення iмператора Уда,[19 - Імператор Уда – правив упродовж 867–931 рр.

] з японськими пiснями та китайськими вiршами Ісе та Цураюкi,[20 - Ісе – японська поетеса початку Х ст. Кi-но Цураюкi (868–945) – один з найвидатнiших поетiв стародавньоi Японii, укладач антологii «Збiрка старих i нових японських пiсень» («Кокiнвакасю») i автор вiдомоi передмови до неi.] й незмiнно згадував про них у розмовах.