Повість про Ґендзі. Книга I

Принцеса кровi народила йому дуже вродливого сина, Куродо-но сьосьо,[34 - Йдеться про приятеля i суперника Гендзi, в наступних роздiлах вiдомого як То-но цюдзьо.] молодшого офiцера Імператорськоi охорони, якого Правий мiнiстр хотiв мати за зятя, вiддавши за нього свою найулюбленiшу Четверту дочку, хоча з його батьком часто не ладнав. Обидва, Гендзi й той молодший офiцер, якими тестi однаково дорожили, були iдеальними побратимами.

Гендзi не мiг довго перебувати в домi Лiвого мiнiстра, бо Імператор часто викликав його до себе. В його душi жив тiльки образ принцеси Фудзiцубо, що не мала рiвних собi у свiтi. «От з такою я хотiв би одружитися! Але, на жаль, iншоi такоi нема. Звiсно, дочка мiнiстра гарна й добре вихована, та душа до неi не лежить», – думав вiн i, зосередившись своiм юним серцем на цiй единiй пристрастi, вiдчував нестерпний бiль.

Тепер, коли Гендзi став дорослим, Імператор не пускав його за ширми, куди сам заходив. Пiд час музичних розваг той принц супроводжував ii гру на кото спiвом своеi флейти, а ii голосок, ледве чутний з-за ширми, солодко заспокоював йому душу. От, мабуть, тому життя в палацi його так вабило. Перебуваючи там поспiль днiв п’ять-шiсть, вiн iнодi повертався на один-два днi у дiм мiнiстра, однак той не осуджував його, зважаючи на його юнiсть, i ставився до нього, як завжди, дбайливо.

Для молодоi пари мiнiстр добрав найкращу прислугу. Часто влаштовував приемнi забави – одним словом, з усiх сил, як тiльки мiг, намагався догодити зятевi.

Покоi Кiрiцубо Імператор передав Гендзi й залишив при ньому колишнiх материних служниць. За його дорученням ремонтна служба й столярна майстерня до невпiзнання перебудували материн будинок.

Кажуть, начебто Блискучим назвав Гендзi корейський вiщун, вражений його вродою.