Повість про Ґендзі. Книга I

«Чиi тут дiти?» – поцiкавився Гендзi, й Кii-но камi взявся пояснювати:

«Ось цей – наймолодший син Емон-но камi. Батько, який дуже любив його, помер, коли хлопчик був ще малим, залишивши його пiд опiкою старшоi сестри. Вiн здiбний до наук i слухняний, тож я думаю вiддати його на службу до палацу, але навряд чи легко зможу цього досягти.

«Як жаль! Виходить, його сестра тепер доводиться вам мачухою?»

«Так, це правда».

«Не дуже-то пiдходяща мати вам дiсталася. Навiть Його Величнiсть знае про неi, бо недавно сказав: «Їi батько натякав, що хотiв би вiддати ii на службу до палацу.

То що з нею сталося?» Справдi, людська доля непередбачувана!» – сказав Гендзi тоном досвiдченоi людини.

«О так, ii шлюб з моiм батьком був несподiваним. А втiм, як ви зауважили, свiт мiнливий. А доля жiнки, як це не сумно, особливо хитка…» – вiдповiв Кii-но камi.

«Ваш батько дорожить новою дружиною? І, мабуть, вважае своею повелителькою?»

«А як же iнакше? Вiн обожнюе ii, але ми, передусiм я, не схвалюемо такоi його легковажностi».

«У всякому разi, молодим гультяям вiн навряд чи поступиться. Попри свiй поважний вiк, вiн упевнена в собi людина».

За такою розмовою про те про се Гендзi нарештi запитав: «А де ж вона зараз?»

«Жiнки мали спуститися в нижчi примiщення для прислуги, але, здаеться, не всi послухалися», – вiдповiв господар. Нарештi захмелiлi гостi поснули на галереi, i навколо стало тихо.

Тiльки Гендзi не мiг спокiйно заснути вiд самоi думки про те, що, на жаль, доведеться спати самому.

Та ось його увагу привернув шурхiт за пiвнiчною перегородкою, i вiн подумав: «О, напевно, вона там ховаеться». Гендзi пiднявся i, затамувавши подих, прислухався. Вiн почув хрипкий, але водночас приемний голос хлопця, про якого була розмова з Кii-но камi.

«Гей, де ви?» – питав хлопець.

«Я лежу тут. А гостя вже поклали спати? Я боялася, що вiн буде надто близько, та, видно, я дарма турбувалася», – вiдповiла жiнка.

Їi глухуватий сонний голос дуже скидався на голос хлопця, i Гендзi здогадався, що це його сестра.

«Гостя помiстили в переднiх покоях. Нарештi я побачив своiми очима того, про якого чув вiд людей. Вiн i справдi прекрасний», – прошепотiв хлопець.

«Якби зараз був день, я також спробувала б на нього подивитися», – сонно бурмотiла жiнка. Голос ii звучав приглушено – очевидно, вона прикрила обличчя ковдрою.

«От неприемнiсть! – невдоволено подумав Гендзi. – Могла б ще щось про мене запитати».

«Я ляжу неподалiк.