Повість про Ґендзі. Книга I

Залишаючи будинок Кii-но камi, Гендзi раз у раз озирався, а його груди стискав бiль вiд самоi думки про те, що не зможе з нею навiть листуватися.

Повернувшись у садибу Лiвого мiнiстра, Гендзi не мiг спокiйно вiдпочити. Розпачливо думав про те, що навряд чи побачить жiнку вдруге, а ще про те, що в неi зараз на душi. «Хоча нiчим особливим вона не вирiзняеться, але гiдна того, щоб вiднести ii до середнього стану вiдповiдно до мiркувань обiзнаного з жiночими серцями Сама-но камi», – дiйшов вiн висновку.

Останнiм часом Гендзi здебiльшого перебував у садибi Лiвого мiнiстра. Із сумом згадував дружину Ійо-но суке i тривожився здогадами: «Що вона подумае, якщо не отримае вiд мене жодноi звiстки?» – аж поки нарештi, геть-чисто змучений, не викликав до себе Кii-но камi.

«Ви не могли б прислати до мене того хлопця, сина Емон-но камi? – спитав Гендзi. – Вiн менi сподобався, i я спочатку вiзьму його до себе. А потiм спробую влаштувати на придворну службу».

Серце Гендзi вiд радостi калатало, але вiн питав далi: «Ота його сестра вже привела вам молодшого брата?» – «Поки що нi.

Минуло вже два роки, як вийшла замiж за Ійо-но суке, й усе нарiкае, що пiшла всупереч батькiвському заповiту, який хотiв бачити ii на придворнiй службi. Кажуть, що незадоволена таким становищем». – «От, бiдолаха! А про неi колись прихильно вiдгукувалися. Вона справдi гарна?» – питав Гендзi. «Можливо, i непогана. Ми живемо окремо, а тому, як вимагають звичаi, залишаемося одне одному чужими».

Так от, минуло ще п’ять чи шiсть днiв, i Кii-но камi привiв хлопця. Той не був вродливим, але привертав до себе увагу благородною поведiнкою. Пiдкликавши його до себе, Гендзi почав по-дружньому з ним розмовляти. Хлопець почувався на сьомому небi. Гендзi докладно розпитував його про сестру, але той вiдповiдав стисло, нiяковiючи, тож розговорити його було досить важко. Проте Гендзi таки вдалося йому пояснити, про що йдеться.

«Он воно що…» – подумав вражений хлопець, але своiм дитячим розумом не до кiнця все збагнув, а тому подався до сестри.

Побачивши його з листом, дружина Ійо-но суке вiд несподiванки заплакала. Збентежена тим, що може подумати хлопець, вона все-таки розгорнула лист, прикриваючи ним свое обличчя. Лист виявився досить довгим i закiнчувався вiршем:

«Поки зiтхав,

Чи знов присниться

Сон, колись побачений,

Очей я не стуляв

Нi вдень, нi вночi».