Повість про Ґендзі. Книга I

[64 - Цей вiрш складений за мотивами такоi танки: «Чим я розвiю / Кохання тугу, / Коли вночi не сплю, / Щоб хоч у снi / Побачитись з тобою? («Сюiвакасю», 735).]

Лист був настiльки блискучим, що в неi аж сльози затьмарили зiр. Усю нiч вона пролежала в роздумах над своею незбагненною долею, яка iй випала. Наступного дня Гендзi покликав Когiмi, щоб той зайшов до сестри по вiдповiдь.

«Передай своему пановi, що в нас нема кому читати його листа», – сказала вона, а вiн, усмiхнувшись, вiдповiв: «Менi ж велено, щоб я не помилився.

То що я йому скажу?»

Почувши це, дружина Ійо-но суке невдоволено, у великому розпачi, подумала: «Мабуть, вiн усе йому розповiв».

«Ти ще не настiльки дорослий, щоб говорити про такi речi. Краще взагалi до нього не ходи», – сердито наказала вона братовi. «Але ж пан прислав по мене, то хiба я можу не послухатися?» – вiдповiв той i пiшов.

До речi, Кii-но камi був охочим до жiнок, зокрема, не мiг обiйти увагою також свою мачуху, а тому, щоб iй сподобатися, пiклувався ii братом i всюди брав його iз собою.

Покликавши до себе хлопця, Гендзi дорiкнув йому: «Вчора я чекав тебе весь день, а ти, видно, забув про мене…» – i той аж почервонiв. «То де ж вiдповiдь?» – запитав Гендзi, i слово за словом хлопець розповiв, що сталося. «Як тобi не соромно? А я так на тебе сподiвався!» – сказав Гендзi й передав йому нового листа.

«Ти, напевно, не знаеш, що я зустрiчався з твоею сестрою набагато ранiше вiд того старого Ійо-но суке, – сказав вiн, – однак вона вiдвернулася вiд мене, вважаючи мене ненадiйним, i заручилася опiкою цього неотеси.

Якщо так, то залишайся зi мною i будь менi сином. Бо та ii надiйна опора не довго протягне на цьому свiтi».

«Невже?… Як жаль!» – подумав Когiмi, й Гендзi мимоволi замилувався ним. Вiн не вiдпускав хлопця вiд себе нi на крок i навiть брав його з собою до палацу. Своiм кравчиням велiв пошити для нього повний придворний костюм – словом, i справдi опiкав його, як рiдного сина.

А тим часом Гендзi не переставав писати дружинi Ійо-но суке.

Вона ж вiдповiдала вкрай стримано. «Брат ще малий, – думала вона, – i якщо моя сердечна таемниця випадково розкриеться, то про мене пiде слава як про легковажну особу. А це менi нi до чого». Звичайно, вона згадувала його таемничий образ у нiчнiй темрявi, але подумки повторювала собi, що ще одна зустрiч нiчого доброго iй не принесла б.

А Гендзi, не забуваючи про неi нi на хвилину, страждав i кохав.