Повість про Ґендзі. Книга I

Ворота до будиночку були пiднятi, як вiконницi, й перед Гендзi вiдкрилося настiльки тiсне i бiдне житло, що йому стало сумно. «Який менi притулок…»[75 - Слова з танки: «Який менi / Притулок вiдшукати / На цiй землi? / У мандрах проживу / І просто неба буду ночувати!» («Збiрка старих i нових японських пiсень», 987).] – подумав вiн. А втiм, i дорогоцiнний палац не кращий. Штахети зручно обвивала якась яскраво-зелена повзуча рослина, з якоi, гордовито всмiхаючись, визирали бiлi квiти. «Спитав би я, якби спитати мiг…»[76 - Слова з вiрша типу «седока»: «Як звуть цi квiти, / Що, неначе снiг, / Поля встелили? – / Ту, що так далеко, / Спитав би я, / Якби спитати мiг…» («Збiрка старих i нових японських пiсень», 1007).

] – мимоволi вирвалося у Гендзi, й один з його супутникiв, шанобливо схилившись, вiдповiв:

«Цю бiлу пишну квiтку називають «вечiрне лице».[77 - Рослина з родини гарбузових, legenaria siceraria, що розцвiтае ввечерi i в’яне вранцi.] З таким, як у людей, iменем, а зацвiла на зовсiм непривабливiй огорожi».

Поглядаючи на навколишнi справдi маленькi будиночки, розташованi безладно тут i там, з перехнябленими стiнами i зотлiлими стрiхами, по яких повзли такi ж квiти, Гендзi сказав: «Яка жалюгiдна доля випала цим квiтам! Зiрвiть менi одну». Хтось iз супутникiв зайшов за пiднятi ворота й зiрвав квiтку. І саме тодi з простих, але зручних пересувних дверей вийшла чарiвна дiвчина-служниця у довгих хакама з жовтого шовку-сирцю поманила його, простягнула напахчене бiле вiяло i сказала:

«Будь ласка, вiднесiть ii на вiялi.

Стебло в неi, здаеться, не дуже гарне».

Саме в цю мить з’явився Коремiцу, щоб вiдкрити ворота материного двору, i взяв квiтку для Гендзi.

«От бiда, забув ключi! Вибачте, що спiзнився. Щоправда, нiхто з мiсцевих вас не впiзнае, але змусити вас чекати на цiй бруднiй вулицi…» – виправдовувався вiн.

Карету затягли у двiр, i Гендзi зiйшов на землю. Бiля постелi хвороi зiбралися: старший брат Коремiцу, монах Адзарi,[78 - Адзарi – монах-наставник, зразок служiння в буддiйськiй сектi Тендай i Сiнгон.

] зять – Мiкава-но камi й дочка. Всi вони радо, уклiнно, зустрiли прихiд високого гостя. Навiть хвора пiдвелася на постелi.

«Нi, я зовсiм не дорожу життям, але досi не могла розлучитися з цим свiтом лише тому, що в такому разi, ставши монахинею, не була б, як от зараз, з вами й не вiдчувала б на собi вашого доброго погляду, а тому й зволiкала.