Повість про Ґендзі. Книга I

] цього будинку, на вiдмiну вiд iнших жiнок, була настiльки стримано-благородною, що вiн швидко забув про хатину за кипарисовим парканом.

Наступного досвiтку Гендзi прокинувся трохи пiзно й вирушив у дорогу, коли сонце вже зiйшло. Вранiшне свiтло, безперечно, тiльки пiдкреслювало його незвичайну красу, якою небезпiдставно захоплювалися люди. І сьогоднi Гендзi знову проiхав мимо тих ворiт. Зрештою, вiн проiжджав тут i ранiше, але тiльки незначна вчорашня пригода привернула до них його увагу, й вiн запитав себе: «Цiкаво, хто все-таки там живе?»

Через кiлька днiв прийшов до нього Коремiцу.

«Мати все ще була в поганому станi, тож я постiйно доглядав ii, – сказав вiн спочатку, а потiм, пiдступивши до Гендзi ближче, розповiв: – Пiсля нашоi розмови я покликав одного чоловiка, знайомого з мешканцями сусiднього будинку, й попросив його про все розпитати, але той нiчого особливого не повiдомив. Хiба те, що якась панi таемно живе там з п’ятого мiсяця, але хто вона, мовляв, навiть домашнi не знають.

Я кiлька разiв заглядав крiзь щiлини огорожi мiж нашими садибами, i там, у будинку, помiтив тiнi молодих жiнок, вбраних у щось, схоже на фартухи, а це означало, що вони комусь прислуговували. А вчора, коли вечiрне сонце освiтило будинок до останнього куточка, я виразно побачив нарештi й прекрасну панi, яка, видно, писала листа. Бiля неi сидiли служницi й крадькома витирали сльози».

Пiсля цiеi розповiдi Гендзi, всмiхнувшись, подумав: «От якби я знав, хто вона…»

«У мого пана високе становище й молодiсть, тож не дивно, що перед ним схиляють голови й вихваляють, а якби вiн вiдмовився вiд любовних пригод, то його життя стало б прiсним i нецiкавим, – думав тим часом Коремiцу.

 – Бо навiть чоловiкам без таких переваг бувае важко встояти перед спокусою».

«Щоб дiзнатися бiльше про цю загадкову жiнку, я знайшов невеличкий привiд i послав туди листа, – розповiдав далi Коремiцу. – Вiдповiдь, написана вправною рукою, надiйшла негайно.

Виходить, серед ii служниць зовсiм непоганi дiвчата».

«Познайомся з ними ближче, – попросив Гендзi. – Буде прикро, якщо нiчого не дiзнаешся».

«А що, як у такiй убогiй оселi, що належить людям найнижчого стану, несподiвано знайдеться особлива жiнка з багатьма чеснотами?» – подумав Гендзi.

До речi, Гендзi досi не мiг забути нечуваноi безсердечностi тiеi Уцусемi, «Порожньоi шкаралупки цикади», на яку рiдко хто з жiнок у свiтi здатний.