Повість про Ґендзі. Книга I

Їi служницi, переконавшись у щиростi намiрiв Гендзi, хоч i з певним острахом, але таки довiрилися йому.

Наближався свiтанок. Ще пiвнi не спiвали, лише було чути, як якийсь старий, молячись, бився головою об пiдлогу. Схоже, що кожен його рух давався йому через силу, i Гендзi мимоволi поспiвчував йому: «У життi, як вранiшня роса, скороминущому чого вiн, молячись, жадае?» Мабуть, готувався до прощi на священну гору Мiтаке,[89 - Щоб пiднятися на вершину священноi гори Мiтаке, треба було упродовж тисячi днiв поститись i молитися Учителю Прийдешнього – буддi майбутнього часу Мiроку.

] промовляючи:

«О, слався, Учителю Прийдешнього…»

«Прислухайтеся! Адже вiн думае не лише про це життя, – сказав Гендзi зворушено й додав:

– Нехай дороговказом

Нам буде шлях, яким iде

Цей праведник, тож

Присягнiмо зберiгати

Вiрнiсть i в життi прийдешньому».

Історiя з клятвою в Палацi Довголiття[90 - За поемою «Вiчний смуток» Бо Цзюйi, китайський iмператор Сюаньцзун зустрiчався зi своею наложницею Ян Гуйфей у Палацi Довголiття.

] мала сумний кiнець, тому Гендзi звернув своi думки до прийдешнього свiту будди Мiроку, а не обiцяв коханiй, що вони «в наступному життi в небi лiтатимуть нерозлучною парою». Нова обiцянка про вiрнiсть до настiльки далекого майбутнього була справдi безмежною.

«З минулого, я знаю,

Гiрка доля

Випала менi,

Тож добрих сподiвань

Тепер не маю на прийдешне», —

склала вона вiрш такого змiсту, видно, без надii на майбутне.

Мiсяць завмер над самим краем гiр, а жiнка все вагалася: iхати чи не iхати бозна-куди. Поки Гендзi умовляв ii, мiсяць раптом зник за хмарою, а небо посвiтлiшало й стало прекраснiшим. «Вирушаймо, поки зовсiм не розвиднiло», – сказав вiн i, як завжди, поспiшно вийшов з дому.

Легко пiдняв жiнку й посадив у карету, туди сiла також Укон.

Прибувши до якоiсь садиби, розташованоi неподалiк, й очiкуючи сторожа, вони бачили перед собою занедбанi ворота, оброслi папороттю, й неймовiрно густу тiнь дерев у саду. Навколо плив щiльний туман, листя взялося росою, i, навiть пiднiмаючи завiсу в каретi, Гендзi замочив рукава. «Ще нiколи я такого не зазнавав.