Повість про Ґендзі. Книга I

44

Небесна Ткаля – персонаж легенди про Ткалю й Волопаса (про зiрок Вега й Альтаiр), якi живуть роздiленi Небесною рiкою (Чумацьким Шляхом) i зустрiчаються один раз щороку на мостi, створеному зграями сорок.

45

Слова з народноi пiснi у стилi «сайбара»: «Бiля джерела в Асука / Я радо б вiдпочив / Гей-гей! / І тiнь там густа / І вода прохолодна / І трава для коня соковита».

46

Один з двох ладiв японськоi класичноi музики, що приблизно вiдповiдае мiнорному ладу захiдноевропейськоi музики.

47

Тринадцятиструнний щипковий iнструмент, завезений з Китаю.

48

Одна з шести основних тональностей японськоi класичноi музики.

49

У своему вiршi пiд гвоздикою (в оригiналi – «надесiко») жiнка розумiе свою дочку. У свою чергу То-но цюдзьо у своему вiршi вводить iншу назву гвоздики – «токонацу» («вiчне лiто»), натякаючи на любовне ложе, оскiльки «токо» означае не тiльки «вiчне», але й «ложе», а «нацу» – «лiто».

50

Слова з вiрша: «Думав, що нiколи / Навiть пил / Не впаде на гвоздику – / Ложе, де ми колись / З коханою лежали» («Кокiнвакасю», 167).

51

Богиня щастя, вiдома своею красою.

52

Цитата з одного вiрша Бо Цзюйi, в якому вихваляеться перевага одруження з бiдною дiвчиною.

53

Як правило, чоловiки писали iероглiфами, а жiнки – лiтерами «кана», створеними внаслiдок спрощення деяких iероглiфiв.

54

Цей вiрш створений за мотивами танки: «Мабуть, / Пiд вечiр милий завiтае: / Заздалегiдь / Маленький павучок / Для нього пастку з павутин сплiтае» («Збiрка старих i нових японських пiсень», 1110). За давнiм повiр’ям, павук був провiсником зустрiчi з коханим.

55

Йдеться про класичнi твори, призначенi для освiти чоловiкiв: «Історичнi записки» Сима Цяня, «Історiя ранньоi династii Хань» Бань Гу, «Історiя пiзньоi династii Хань»; «Книга пiсень», «Книга документiв», «Книга змiн», «Весни й осенi», «Книга ритуалiв».

56

Цього дня придворнi обмiнювалися мiшечками «кусудама» з пахощами лепехи та полину, а також проводилися змагання у стрiльбi з лука.

57

Одне з восьми небесних божеств, якi, спускаючись на землю, пересувалися, змiнюючи напрям через кожних п’ять днiв. Рухатися людинi в такому напрямi вважалося небезпечним.