Про Гетьмана Сагайдачного

Року 1608-го, коли бiльшiсть Запорозького Вiйська була з Лжедмитрiем Другим пiд Москвою, Сагайдачний з невеликою силою запорожцiв вийшов потайно з Сiчi, пiдступив до мiцного татарського города Перекопа i, виманивши хитрощами татарське вiйсько в степ, погромив його, а самий город пошарпав i спалив. Року 1609-го, коли бiльшiсть козакiв ходила пiд рукою самого польського короля воювати Московщину i була пiд Смоленськом, Сагайдачний знову не був там, а вийшов з запорожцями у Чорне море i поруйнував дунайськi турецькi городи: Ізмаiл, Килiю та Бiлгород (Аккерман).

Через це треба гадати, що у цi роки Сагайдачний не був гетьманом, бо iнакше вiн мусив би водити вiйсько туди, куди ходив король. Такi ж самi напади на турецькi городи робив вiн до 1613 року. У цьому ж, останньому, водив запорожцiв на Московщину i, руйнуючи московськi городи, доходив аж до Калуги.

Повернувшись з Московщини, Сагайдачний знову псвiв козакiв на Чорне море i, пошарпавши береги Криму, зруйнував город Ахтiяр, що стояв там, де зараз город Севастополь.

Почувши про цей козацький напад, турецький султан вислав до Очакова кiльканадцять галер та сандалiв, щоб там погромити козакiв, як вертатимуться до Днiпра, та вийшло навпаки, – запорожцi серед темноi ночi самi напали на туркiв i, погромивши iх, безпечно пiднялися у Днiпр i повернулися на Сiч.

Славнi походи Сагайдачного на турецькi городи роздратували султана, i вiн почав страхати польського короля вiйною. Туреччина була тодi наймогутнiшою державою в свiтi, воювати з нею Польща нiяк не мала сили, i через то король Жигмонт, щоб заспокоiти султана, зараз же видав унiверсал, котрим рiшуче забороняв запорожцям виходити на Чорне море, хоч i знав, що запорожцiв спинить тим унiверсалом було неможливо.

Воюючи з татарами й турками, Сагайдачний не забував, що Украiнi треба було боротися ще й з Польщею, бо, починаючи з половини XVI вiку, вона все бiльше роздавала украiнських земель польським панам, все мiцнiше пiдгортала украiнське селянство пiд тих панiв, все дужче обмежувала права украiнського шляхетства й мiщанства i все тяжче утискувала православну вiру, поширюючи на Украiнi унiю та католицтво.

Пiд тими утисками украiнське нацiональне жйття наприкiнцi XVI вiку зовсiм занепало, а з смертю князя Острозького 1608 року загинули й останнi огнища украiнськоi культури – Острозька школа й друкарня, а сам стародавнiй рiд украiнських князiв Острозьких пiшов слiдом бiльшостi украiнськоi шляхти i скатоличився.