Сталіна не було

У борщi буряк i цiла – голова вола.

Дивиться око воляче. Роги стирчать з котла.

Дiд б’е ложкою об стiл – ох, файна вечеря була!

? ? ?

в щiлинах розчленованоi землi потоки мертвоi води

виходять з берегiв як дощi з хмар

дощi живi Господнi дякую за труди

за те що ти е i ти такий великий Небесний Цар

придивляешся всюди залишаеш слiди

до яких принюхуються зграi вовкiв-примар

опускають гострi жовтоокi морди в траву

шерсть дибки встае на холках лапи на ширинi

плечей розставленi нiчого i це переживу

а чи надовго переживу мене не турбуе нi

Спас на кровi а треба б щоб на плаву

треба б на травi жива вода жива трава навеснi

а треба б ранковий щебет гомiн i посвист дрiбних птах

i все в цвiту i не в’яне колiр на весь свiт

прокинешся i все не так, а треба б так

як ще нiколи i поки ще немае бо втрачено слiд

i ти з короною на головi i усмiшкою на вустах

притискаеш палець до губ розмовляти не слiд

? ? ?

де мiй сором? де провина?

де моя оселя?

дивлюсь – ось жива людина,

а це – тверда скеля.

дивлюсь – дерево квiтуче,

торкаюсь – камiння

мертве все, одне живуче

скорботи насiння.

дивлюсь – бачу сине море,

а це – скло зелене.

дивлюсь – радiсть, бачу – горе

скажене, шалене.

дивлюсь – бачу працю щиру

(нiчка темна, хмарна).

дивлюсь – кат бере сокиру,

а це – праця марна.

Боже мiй! що нам робити?

що робити з нами?

сплять Твоi слухнянi дiти

щасливими снами.

скеля там – жива людина,

квiтне там камiння,

там чекае блудна сина

ласки промiння.

Впiзнати його

? ? ?

Якби не веселка, новий потоп вже давно

землю накрив би. Але замiсть ковчега по нашi душi

кiлька авiаносцiв метались би в пошуках сушi.

Та немае стежок у водi, i вона не вино.

І не голуб iз вороном, а лiтачок-розвiдник.

У ньому, зiщулившись, мiнiатюрний дослiдник

дивився б униз – хоч якийсь би вершок з-пiд води!

Хай би навiть верблюжий двогорбого Арарату,

до якого причалив був Ной.

не встановлено, ну а хвилi – змивають усi слiди.

Пiдводнi човни з непотрiбною зброею пропливали б

понад мiстами, та тiльки iнодi зачiпали б

днищем шпилi соборiв, вiдкривалася б теча, проте

у пiдводних човнiв е плавучiсть, живучiсть, воля,

автономнiсть, коротше, в пiдводникiв – добра доля.

Всi ми пiдводники пiсля потопу, та йдеться все ж не про те.