Таргани

Але коли вже ти завинив, я змушений вжити заходiв, яких вiд мене давно чекають в Управлiннi. Ти розумiеш, що це означае?

– Як тут не зрозумiти, – усмiхнувся Харрi. – Що за робота?

– Сподiваюся, лiтнiй костюмчик висить готовий i ти пам’ятаеш, куди поклав свiй паспорт. Твiй лiтак вiдлiтае за дванадцять годин, i ти будеш дуже далеко звiдси.

– Що далi, то краще, шефе.

Харрi сидiв на стiльцi бiля дверей тiсноi соцiальноi квартири в районi Согн. Сестра, притулившись бiля вiкна й дивлячись на снiжинки, що кружляли в свiтлi вуличного лiхтаря, кiлька разiв шмигнула носом.

А оскiльки сидiла вона спиною до Харрi, то вiн не мiг зрозумiти, чи це застуда, чи iй сумно вiд близького розставання. Сестра жила тут уже два роки i добре давала собi раду. Пiсля того, що з нею сталося – згвалтування й аборт, – Харрi, взявши iз собою дещо з одягу й туалетне приладдя, перебрався до ii оселi. Пробув вiн там лише кiлька днiв, а потiм вона заявила йому, що досить. Вона вже доросла.

– Я скоро повернуся, Сестреня.

– А коли?

Вона сидiла близько до шибки, i щоразу, коли вона говорила, на нiй з’являлася матова пляма. Харрi сiв позаду неi й поклав iй руку на спину. Вловив тремтiння й зрозумiв, що сестра ось-ось заплаче.

– Щойно впiймаю цих поганцiв. Тодi одразу ж повернуся.

– Це…

– Нi, це не вiн. Про нього я подбаю потiм. Ти говорила сьогоднi з татом?

Вона хитнула головою. Харрi зiтхнув.

– Якщо вiн не подзвонить тобi, подзвони йому сама, прошу тебе. Ти можеш зробити це для мене, Сестреня?

– Тато нiколи не розмовляе, – прошепотiла вона.

– Татковi погано, тому що померла мама.

– Але це було так давно.

– От i настав час змусити його знову розмовляти, Сестреня, i ти маеш менi в цьому допомогти. Допоможеш? Правда?

Вона повернулася до нього, не говорячи нi слова, обiйняла його й сховала обличчя в нього на шиi.

Вiн погладив ii по головi, вiдчуваючи, як сорочка стае вологою вiд ii слiз.

Валiза зiбрана. Харрi подзвонив доктору Еуне й пояснив, що iде в службове вiдрядження до Бангкока.

Бiльше йому сказати було нiчого, i вiн взагалi не знав, навiщо дзвонить. Може, тому, що приемно подзвонити кому-небудь, кому цiкаво, де це ти пропадаеш? Харрi навiть подумав, а чи не дзвякнути й офiцiантам у «Шрьодер».

– Вiзьми iз собою шприци з вiтамiном В, якi я тобi дав, – сказав Еуне.

– Навiщо?

– Вони полегшать тобi життя, якщо захочеш лишатися тверезим. Нове оточення, Харрi, це, знаеш, гарний привiд.

– Я про це подумаю.