Таргани

– Годi вже думати, Харрi.

– Та знаю я. От тому менi й не треба шприцiв.

Еуне закректав. Це була його манера смiятися.

– Із тебе комiк вийшов би, Харрi.

– Я на вiрному шляху.

Хлопець, один iз мешканцiв дешевого пансiону, стояв бiля стiни й тремтiв вiд холоду у своiй тiснiй дитячiй курточцi; димлячи недопалком, вiн дивився, як Харрi затягуе валiзу в багажник таксi.

– Їдете?

– Саме так.

– На пiвдень?

– У Бангкок.

– Самi?

– Ага.

– Say no more…[4 - Можеш далi не казати (англ.).]

І вiн пiдморгнув Харрi, пiднявши догори великий палець.

Харрi взяв квиток у панi за стiйкою реестрацii й обернувся.

– Харрi Холе? – У чоловiка були окуляри в сталевiй оправi, i вiн сумно посмiхався.

– А ви?

– Дагфiнн Торхус iз МЗС. Ми хотiли побажати вам доброi дороги. А також упевнитися, що ви розумiете… всю делiкатнiсть завдання. Усе сталося дуже швидко.

– Спасибi за турботу. Я зрозумiв, що мое завдання – знайти вбивцю й не здiймати галасу. Мьоллер уже дав менi iнструкцii.

– Гаразд. Головне – це таемнiсть. Нiкому не довiряйте. Не покладайтеся на людей, якi будуть видавати себе за спiвробiтникiв МЗС. Може статися, що вони насправдi, ну, скажiмо, з газети «Дагбладет».

Торхус вiдкрив рот, немов збираючись розсмiятися, але Харрi зрозумiв, що вiн говорить серйозно.

– Журналiсти з «Дагбладет» не носять значка МЗС на лацканi пiджака, пане Торхус. Або плаща, коли надворi сiчень. Я, до речi, зрозумiв iз документiв, що ви будете моiм контактом у мiнiстерствi.

Торхус кивнув, немовби сам до себе. А потiм, виставивши вперед пiдборiддя, заговорив упiвголоса:

– Незабаром ваш рейс, так що довго я вас не затримаю. Але постарайтеся почути те, що я вам скажу.

Вiн вийняв руки з кишень пальта й схрестив iх на грудях.

– Скiльки вам рокiв, Холе? Тридцять три? Тридцять чотири? Ви досi маете шанс зробити кар’еру. Я дещо дiзнався про вас. Ви талановитий, вас цiнуе керiвництво. І захищае вас. Усе так i лишатиметься, поки справи йдуть добре. Але щойно ви схибите, як вiдразу вскочите в лайно, i тодi потягнете за собою й вашого шефа.

Отут ви й побачите, що так званi друзi раптом розбiглися хто куди. Тому якщо швидко бiгати не виходить, то спробуйте, принаймнi, встояти на ногах, Холе. Так буде краще для всiх. Повiрте, це добра порада старого ковзаняра. – Вiн усмiхнувся самими губами, тодi як очi його допитливо дивилися на Харрi. – Знаете що, Холе, мене завжди охоплюе вiдчуття приреченостi, коли я в аеропорту Форнебю.