Таргани

Завдяки кондицiонеру запах iз машини швидко вивiтрився. Щоправда, не до кiнця. Вона злегка помахала рукою перед носом, демонструючи свою вiдразу, i водiй, поглянувши в дзеркало, рвонув уперед. Мовляв, жодних проблем.

Так було не завжди. Вона виросла в родинi, де було шестеро дiвчат. Забагато, вважав батько. Їй ледь виповнилося сiм рокiв, коли вони стояли на путiвцi, кашляючи вiд жовтого пилу, i махали услiд повозу, що, пiдстрибуючи уздовж рудуватого каналу, усе вiддалявся, а з ним – i iхня старша сестра.

Їй дали з собою чисту бiлизну, квиток на поiзд до Бангкока й адресу в Патпонгу, записану на зворотi вiзитiвки, i вона, вiдправляючись, умивалася сльозами, а Дiм махала iй услiд так вiдчайдушно, що ледь рука не вiдвалилася. Мати погладила молодшу по голiвцi, сказавши, що все не просто, але, з iншого боку, не так уже й погано. Принаймнi, iхнiй сестрi не доведеться стати квай i ходити по дворах, поки не вийде замiж, як колись iхня мати. До того ж мiс Вонг обiцяла пiклуватися про дiвчинку. Батько кивнув, i, сплюнувши бетель крiзь потемнiлi зуби, додав, що фаранги в барах добре платять за новеньких.

Дiм не зрозумiла, хто такi квай, але допитуватися не стала. Звiсно, вона знала, що це слово означае «бик». Як i багато iнших у цiй мiсцевостi, вони не мали коштiв, аби придбати собi бика, так що брали худобу лише на деякий час, щоб зорати поле для рису. Пiзнiше вона дiзнаеться, що дiвчина, яка ходить iз биком по дворах, теж називаеться квай i що ii послуги також продаються.

Так заведено: може, iй пощастить, i вона зустрiне селянина, який захоче лишити ii в себе, поки вона ще не стара.

Якось, коли Дiм виповнилося п’ятнадцять, батько покликав ii, наближаючись до дочки, що працювала на рисовому полi: у руках вiн тримав капелюх, i сонце свiтило йому в спину. Вона вiдповiла не одразу, i, випроставшись, поглянула на зеленi пагорби довкола iхнього крихiтного дворика, а потiм, заплющивши очi, прислухалася до спiву птаха-сурмача в гiллi дерев i вдихнула аромат евкалiпта й гевеi.

Вона знала, що настала ii черга.

У перший рiк вони жили в однiй кiмнатi вчотирьох: четверо дiвчат дiлили одна з одною все – постiль, iжу й одяг. Найважливiше було останне, бо без гарного вбрання неможливо було привабити вигiдних клiентiв. Вона навчилася танцювати, усмiхатися, вмiла тепер розрiзняти, хто хоче просто випити з нею, а хто – переспати.