Таргани

Батько домовився з мiс Вонг, що та буде надсилати грошi додому, тому першi роки Дiм нидiла в злиднях, але мiс Вонг була нею задоволена i поступово стала лишати iй бiльше.

У мiс Вонг були пiдстави бути задоволеною, адже Дiм працювала як каторжна i ii клiенти охоче купували напоi. І мiс Вонг залюбки й далi лишала б ii у себе. Якось один японець навiть зiбрався женитися на Дiм, але передумав, коли вона попросила купити iй квиток на лiтак. Ще один, американець, брав ii з собою до Пхукета, потiм вiдправив за свiй кошт назад i купив iй дiамантову каблучку.

Наступного ж дня пiсля вiд’iзду американця Дiм вiднесла каблучку в ломбард.

Дехто платив мало й посилав ii пiд три чорти, якщо вона намагалася сперечатися; iншi скаржилися мiс Вонг, коли Дiм вiдмовлялася виробляти все, що iй наказували. Вони не розумiли, що мiс Вонг уже отримала свое з тих грошей, що вони сплатили в барi за послуги Дiм, i тепер дiвчина сама собi панi. Панi. Вона згадала червону сукню у вiтринi магазину. Мати казала правду: все не просто, але все не так уже й погано.

І вона намагалася зберегти невинну усмiшку й веселий смiх. Клiентам подобалося. Мабуть, тому вона й отримала роботу за оголошенням Ванга Лi в газетi «Тай Рат», у роздiлi G. R. O., або «Guest Relation Officer».[1 - Спiвробiтник служби гостинностi (англ.).] Ванг Лi – низькорослий, майже чорний китаець, власник готелю на Сукхумвiт-роуд, клiентiв мав здебiльшого з вельми специфiчними бажаннями, але не такими вже й особливими, щоб вона не могла iх задовольнити.

Вiдверто кажучи, iй це подобалося навiть бiльше, нiж нескiнченнi танцi в барi. До того ж Ванг Лi добре платив. Єдина незручнiсть була, мабуть, у тому, що доводилося довго добиратися до його мотелю з квартири в Банглапху.

Бiсовi затори! Коли вони укотре зупинилися, вона сказала водiевi, що вийде тут, хай навiть доведеться пройти шiсть смуг, щоб дiстатися до мотелю на протилежному боцi вулицi. Вийшовши з таксi, вона вiдчула, як повiтря огорнуло ii, наче гарячий вологий рушник. Вона рушила вперед, затуляючи рота рукою, знаючи, що це не допоможе: у Бангкоку завжди таке повiтря, але, принаймнi, так менше смердить.

Вона просувалася мiж автiвками: ухилилася вбiк вiд пiкапа, повного хлопцiв, якi свистiли iй услiд, ледве вiдскочила вiд «тойоти». Нарештi вона на тротуарi.

Ванг Лi пiдвiв очi, коли вона ввiйшла в порожнiй хол.

– Сьогоднi ввечерi спокiйно? – запитала вона.

Вiн роздратовано кивнув. Останнiй рiк таке траплялося часто-густо.