Таргани

Зате його використали, щоб повiсити вдома, на кам’янiй стiнцi, скажiмо, сiмейний портрет.

Тiеi ж митi у нього над вухом радiсно задзвенiв комар. Харрi ляснув себе по щоцi, вiдчувши долонею вологий холод власноi шкiри. Сонце вже сiло, але спека не спадала, зате вiтер стих, i здавалося, що волога сама виступае iз землi в них пiд ногами й так просочуе повiтря, що його можна пити як воду. Поруч iз запасним колесом лежав домкрат, що на вигляд теж жодного разу не використовувався, i ще вузький коричневий шкiряний кейс, цiлком доречний у машинi дипломата.

– Що в кейсi? – запитав Харрi.

– Вiн замкнений, – вiдповiла Крамлi. – Автомобiль формально вважаеться територiею посольства й тому не входить у нашу юрисдикцiю, так що ми не маемо права його розкривати. Але якщо серед нас представник Норвегii, то ми, можливо…

– Шкода, але в мене немае дипломатичного статусу, – сказав Харрi, дiстав кейс iз багажника й поклав його на землю. – Але я кажу, що цей предмет бiльше не перебувае на норвезькiй територii, i тому пропоную вам розкрити його, поки я сходжу в хол i поговорю iз власником мотелю.

І Харрi повiльним кроком перетнув патiо. Ноги набрякли пiсля авiаперельоту, сорочка намокла вiд поту, хотiлося пити. Якщо не зважати на все це, то знову зайнятися справою виявилося не так уже й погано. Вiд останнього разу пройшло чимало часу. Вiн помiтив, що «м» на вивiсцi теж згасла.

Роздiл 7

«Ванг Лi, менеджер», – було написано на вiзитiвцi, яку простягав Харрi чоловiк за стiйкою; можливо, це був натяк, що краще б зайти якось iншим разом.

Кiстлявий, у квiтчастiй сорочцi, власник мотелю зiщулився й усiм своiм виглядом показував, що не бажае мати з Харрi жодних справ, принаймнi зараз. Вiн зосередився на паперах, але, побачивши, що Харрi досi тут, незадоволено фиркнув.

– Я бачу, ви дуже заклопотана людина, – сказав Харрi. – Тому пропоную швидше закiнчити бесiду. Головне, щоб ми зрозумiли один одного. Адже я iноземець, а ви таець…

– Я не таець. Я китаець, – знову фиркнув вiн.

– Гаразд, виходить, i ви тут чужоземець. Рiч у тому, що…

Через стiйку почулися якiсь звуки, що, ймовiрно, означали презирливий смiх. У всякому разi, Ванг Лi вiдкрив рот, показавши рiдкi темнi зуби.

– Нiякий я не чужоземець. Китаець. Це ми рухаемо Таiланд уперед. Нема китайцiв – нема бiзнесу.

– Прекрасно. Ви бiзнесмен, Ванге. Тодi в мене е дiлова пропозицiя. Ви володiете мiсцевим борделем, це факт, скiльки б ви не перегортали своi папiрцi.