Таргани

Харрi погортав папiрець. Там були фотографii юних тайок – у костюмi медсестри, в ажурних панчiшках, у тiсних лакованих корсетах i з батогом у руках, у шкiльнiй формi й з кiсками та навiть у формi полiцейського. Пiд кожним фото, пiд заголовком «Важлива iнформацiя», указувався вiк, цiна й квалiфiкацiя. Харрi помiтив, що дiвчатам вiд вiсiмнадцяти до двадцяти двох рокiв i що цiни коливаються вiд тисячi до трьох тисяч батiв i чи не кожна з дiвчат володiе iноземною мовою й мае досвiд роботи медсестрою.

– Вiн приiхав сам? – запитав Харрi.

– Так.

– У його машинi теж нiкого не було?

Ванг заперечно похитав головою.

– А чому ви так у цьому впевненi? У «мерседеса» тоноване скло, а ви сидiли в холi…

– Зазвичай я виходжу у двiр, щоб самому все перевiрити. Бувае, що хто-небудь бере iз собою товариша. Якщо iх двое, вони мають заплатити за двомiсний номер.

– Розумiю. Двомiсний номер – подвiйна цiна?

– Нiчого не подвiйна. – І Ванг знову вищирив гнилi зуби. – Разом дешевше.

– Що було потiм?

– Не знаю. Та людина пiд’iхала на машинi до номера сто двадцять, де тепер i лежить. Номер розташований у глибинi патiо, i я мало що мiг розгледiти в темрявi. Я подзвонив Дiм, вона приiхала сюди й стала чекати виклику. Минув деякий час, i тодi я сам послав ii в номер клiента.

– А в кого вдягнулася Дiм? У кондуктора трамвая?

– Нi. – І Ванг перегорнув меню, а потiм iз гордiстю показав фото юноi всмiхненоi тайки в короткiй сукнi зi срiбними блискiтками й у бiлих ковзанах.

Вона виставила вперед одну ногу, трохи присiвши на другiй i розвiвши руки в боки, наче щойно успiшно вiдкатала програму. На засмаглому обличчi було намальоване руде ластовиння.

– Маеться на увазi… – недовiрливо вимовив Харрi й прочитав iм’я, що стояло пiд фотографiею.

– Саме так, Тоня Гардiнг. Та, котра перемогла iнших американок, та сама, красуня. Дiм може зобразити ii, якщо хочете…

– Нi, дякую, – вiдповiв Харрi.

– Вона дуже популярна. Особливо серед американцiв.

Умiе плакати, коли захочеш.

І Ванг провiв вказiвним пальцем по ii щоках.

– Вона знайшла його в номерi на лiжку з ножем у спинi. Як це сталося?

– Дiм прибiгла сюди й сильно кричала.

– Як, прямо на ковзанах?

Ванг докiрливо поглянув на Харрi.

– Ковзани надягають, уже знявши труси.

Харрi погодився, що так i правда зручнiше, i махнув рукою, запрошуючи китайця продовжувати.

– Менi бiльше нема чого сказати, пане полiцейський.