Хмари

Вони знали академiстiв по проповiдях у Братському монастирi, а найбiльше в п'ятницi Великого посту, коли збирались на пасiю сотнi киян. Стара, давня репутацiя Могилянськоi академii зоставила велику силу впливу на киян i до нашого часу. Давши загад у пекарнi, Сухобрус увiйшов до гостей. На йому був новий синiй довгополий сiртук з великими гудзиками й ряба жилетка. Шия була зав'язана чорною блискучою шовковою хусткою, з-пiд котроi розлягались широкi бiлi викладчастi комiрчики, неначе великi вуха.

– Дуже радий я, що ви заскочили до мене в гостi, хоч i пiзньоi доби.

Мабуть, були десь в гостях? Чи, може, в театрi? – казав Сухобрус.

– Були в гостях… та випили по однiй та по другiй… – промовив Воздвиженський.

– Молодим людям i молода рiч. І ми колись були молодi, то й подвизалися, а тепер, як старiсть налягла на плечi, то й не до подвигiв.

Сухобрус приспособлявся до вчених людей i силкувавсь говорить по-вченому. Начитавшись «Патерика» i «Житiй», вiн закидав на церковний язик.

– Як ваш хор гарно спiвае, – несмiливо промовила Марта.

– Ви, мабуть, спiваете? – спитав Сухобрус Воздвиженського.

– Спiваю басом, як можете догадуваться по моiй розмовi, – промовив Воздвиженський i гуркнув басом зумисне голоснiше, щоб показати свiй голос.

– Який концерт буде цiеi недiлi, чи «Возведох», чи «Гласом моiм»? – спитав Сухобрус, як чоловiк, розумiючий дiло, i навiть закинув ногу на ногу, приймаючи академiчну позу.

– Здаеться, «Возлюблю тя, Господи», – обiзвався Дашкович.

– Чи не будете коли спiвать двохорного концерту? Як я люблю такi концерти! – говорив Сухобрус.

 – От, як у семiнарii на «вербу» криконуть на два хори «Кто Бог велiй»! Чудо, диво! Один хор загримить «Кто»! а другий знов пiдхопить «Кто»! та ще й пiдправить. Ой! Господи як гарно!

– Ми спiваемо тихiшi концерти, – промовив Дашкович, натякаючи проти двохорних, крикливих концертiв.

– І я люблю тихi, мелодичнi концерти, – промовила Степанида, ледве пiдiймаючи вii i знов спустивши iх на щоки.

Тим часом принесли самовар.

Панни вийшли до другоi кiмнати наливать чай i незабаром принесли стакани для гостей. Свiжа нiч, мiцний чай зовсiм провiтрили паничiв. Вони навiть були радi, що так негадано пришилось познайомиться з пальмами.

Всi посiдали коло стола на канапi. В одчиненi вiкна заглянув червоний, великий, як дiжа, мiсяць, пiдiймаючись з Днiпра нiби прямо на печерськi гори. Сухобрусiвни в хатi були багато кращi, нiж у церквi в своiх старомодних капелюшках, схожих на кошики.