Щоденник наркомана

Нехай заходить по черзi або вiдразу в усi четверо ворiт; нехай ступае на пiдлогу палацу».

Я був украй розлючений. Для чого завжди поводитися, як нахаба чи клоун? Та менi нiчого не залишалося, окрiм як прийняти ситуацiю i чемно увiйти.

Вiн офiцiйно потис менi руку, хоча й сильнiше, нiж це прийнято в Англii мiж добре вихованими незнайомцями. І при цьому вiн дивився менi просто в очi. Його жахливий непроникний погляд буквально пропалив наскрiзну дiру в моiй головi. Втiм, слова зовсiм не вiдповiдали його дiям.

– Як там казав поет? – зарозумiло сказав вiн. – Веселого роду – любить кокс, як воду, – чи щось таке, сер Пiтер?

Як у бiса вiн дiзнався, що я вживав?

– Той, хто забагато знае, далеко не зайде, – роздратовано сказав хтось у моiй головi. Але ще хтось вiдразу непомiтно йому вiдповiв:

– Це пояснюе стару iстину – мученикiв свiт завжди робить з першовiдкривачiв.

Менi стало правду кажучи, трохи соромно, але Лам заспокоiв мене. Вiн указав рукою в бiк величезного крiсла з перською оббивкою.

Дав менi цигарку i припалив ii. Потiм налив у здоровенний гнутий келих Бенедиктину i поставив його на невеличкий столик бiля мене. Ця невимушена гостиннiсть менi однаково не подобалася, як i все решта. Було таке незручне вiдчуття, нiби я – марiонетка в його руках.

Крiм нас, у кiмнатi була ще одна особа. На вкритiй леопардовими шкурами канапi лежала одна з найдивнiших жiнок, що я коли-небудь бачив. На нiй була бiла вечiрня сукня з блiдо-жовтими трояндами, i такi ж квiти були у ii волоссi.

Вона була мулаткою з Пiвнiчноi Африки.

– Мiс Фатма Галладж, – сказав Лам.

Я пiдвiвся i вклонився. Та дiвчина навiть не зауважила цього. Здавалося, що земнi справи для неi канули у цiлковите забуття. Їi шкiра була такого глибокого, насиченого, темно-синього, як нiчне небо, кольору, який тiльки дуже грубе око може сприймати за чорний. У неi було широке чуттеве обличчя, густi темнi брови.

Немае iнтелекту бiльш аристократичного за египетський, особливо якщо вiн належить до рiдкiсного правдивого роду.

– Не ображайтесь, – сказав Лам м’яким голосом, – ця велична зневага спрямована на усiх нас.

Лу сидiла на ручцi канапи; ii бiлi, з вiдтiнком слоновоi костi, довгi скрученi пальцi обмацували волосся темношкiроi дiвчини. Так чи iнакше я почувався огидно: я був знiяковiлий i збентежений. Уперше в життi я не знав, як поводитися далi.

І тут у моiй головi з’явилася думка: це просто перевтома – i не слiд вельми турбуватися через це.