Щоденник наркомана

Знаете, як почуваешся, коли береш участь у повiтрянiй дуелi, ти, здаеться, вiдсторонюешся вiд усього. У всесвiтi не iснуе нiчого, окрiм тебе i фрiца, якого ти намагаешся збити. Є щось у цьому вiдсторонене i богоподiбне.

І коли я опинився на вулицi, куди мене викинула «вдячна» краiна, я перетворився на цiлком iншу тварину. Насправдi я часто думав, що немае нiякого «я» взагалi; що ми просто засоби вираження чогось iншого; що коли ми вважаемо себе собою, ми просто – жертви примарноi iлюзii.

Та до бiса це! Фактично я став доведеним до вiдчаю диким звiром.

І тодi прийшов лист вiд адвокатiв.

Це був ще один новий досвiд. Досi я навiть гадки не мав, як низько люди готовi гнути своi шиi.

– До речi, сер Пiтер, – сказав пан Волф, – звичайно, це забере якийсь час, щоб уладнати усi справи. Це великий маеток, дуже великий. Але я подумав, сер Пiтер, поки те се – ви не образитеся, якщо ми випишемо вам для початку вiдкритий чек на тисячу фунтiв.

Тiльки коли вийшов за дверi, я зрозумiв, як сильно вiн хотiв управляти моею власнiстю. Йому не потрiбно було переживати. Вiн досить добре вiв справи бiдного старого дядька Мортiмера усi цi роки; навряд чи я б шукав когось iншого.

Що мене справдi потiшило у всiй цiй справi, це один iз пунктiв заповiту. Цей старий краб просидiв усю вiйну у своему клубi, огризаючись до всiх, кого бачив; i при цьому, виявляеться, вiн постiйно слiдкував за тим, що я роблю.

Це i е справжня кельтська психологiя. Коли розмову закiнчено, завжди залишаеться щось, що не промовляе нi слова, а йде прямо крiзь землю, проникаючи у самiсiнький центр.

А тепер про кумедну частину iсторii. На свiй подив, я виявив, що доведений до вiдчаю у пошуках роботи дикий звiр усе ж був по-своему досить щасливою твариною, так само як вiдчайдушний бог був щасливим у повiтряному бою, граючи у ризиковану азартну гру з життям i смертю.

Жодного з них невдача не зажене у глухий кут; але молодий успiшний свiтський лев був створiнням значно нижчого рiвня. Усе йому так чи iнакше докучало, а через пересмажену вiдбивну вiн узагалi був украй роздратованим. Того вечора, коли я зустрiв Лу, я зайшов до кафе «Вiстерiя» у станi якогось похмурого злого ступору.