Щоденник наркомана

Тепер, друзi, я б хотiв, щоб ви зрозумiли правильно, що чоловiк, якщо вiн себе називае чоловiком, не з тих, хто перериватиме медовий мiсяць iз дiвчиною у японському кiмоно, яке я вже описував, щоб накинути на себе купу жахливого одягу й кинутись на пошуки дилера по всьому Парижi.

Звичайно, ви одразу скажете, що я мiг покликати офiцiанта i той би принiс кiлька кубiчних кiлометрiв. Та не все так просто, ви ж не уявляете, що це за готель, де нам пощастило зупинитися. Ми потрапили туди, навiть не пiдозрюючи про неприемностi.

Вiн був зовсiм поруч з Етуаль, та виглядав для неозброеного ока, як абсолютно респектабельний, першокласний сiмейний готель для вихiдцiв з бiльш шляхетних та менш шляхетних родин.

Тiльки не втiкайте з думкою, що я чiпляюся до того готелю. Просто Францiя тодi була знекровлена; а офiцiант на нашому поверсi був сiмейний чоловiк середнього вiку i, мабуть, читав Ламартiна, Паскаля, Тена й усю цю жахливу нудоту, поки не був зайнятий виснажливою, як на каторзi, доставкою iкри до нашоi кiмнати.

Немае жодноi потреби приховувати вiд вас той факт, що вiн завжди мав дещо шокований вираз обличчя, особливо це було видно по тому, як була пiдстрижена його борiдка. І кожного разу, як вiн заходив до нас у номер, йому пiдкреслено щось не подобалося.

Я трохи сам собi психолог i дуже добре розумiю, що цей чоловiк кокаiну нам не принесе, навiть якби ми запропонували йому за це очолити мiнiстерство тютюновоi промисловостi.

Тепер, звiсно, я навiть не збираюся просити вас повiрити, що Гретель Вебстер щось знала про цього офiцiанта – бридкого старого педанта! Вона просто проявила дбайливу передбачливiсть i дружне розумiння.

Без сумнiву, вона мала досвiд, море досвiду, барелi, бушелi досвiду, всi цi одиницi вимiру, що я так i не вивчив у школi. Вона сказала собi, загальними словами, не обов’язково маючи на увазi якусь конкретну низку подiй:

– З тiеi чи iншоi причини цим милим дiтям у якусь критичну хвилину iхньоi кар’ери може забракнути снiгу, тож мое завдання – щоб вони його отримали.

Поки цi думки проходили крiзь мою голову, я дiстав манiкюрнi ножички i Лу почала вiдрiзати нитки на пiдкладцi кiмоно в тих мiсцях, де нестримнi чарiвнi пальчики намацали те, що ми називали у лiкарнi «стороннiй предмет».

Так, помилки не було. Гретель розумiла нашу психологiю, ми розумiли ii психологiю, усе йшло чудово, як дiти в школу.

Навiть не подумайте, що нам довелося зiпсути кiмоно.