Щоденник наркомана

Треба було лише розпороти складочку зсередини i витягти звiдти маленький бiлий шовковий мiшечок; вiдкриваеш, а там купа снiгу, набагато милiшого оку, нiж снiг на Монбланi.

Ну, ви ж розумiете, коли ти його побачив, одразу потрiбно нюхнути. Для чого? Нiхто не дасть вiдповiдi на це запитання. Тiльки не кажiть про «використання для операцii на горло». Лу не потрiбно було жодних операцiй. Вона спiвала, як Неллi Мельба, i виглядала, як персик; i сама була персиком Мельба, ясно як двiчi по два – чотири.

Можете не сумнiватися, ми нюхнули! А потiм кiлька рокiв кружляли у танцi по всьому номеру – хоча годинник показував, що минуло, мабуть, не бiльше восьми-дев’яти хвилин, – та який сенс розводити теревенi про годинники, якщо Ейнштейн довiв, що час – лише один з вимiрiв простору? Яка користь з астрономiв, якi доводять, що Земля обертаеться навколо осi зi швидкiстю 1000 миль на годину i пролiтае по орбiтi 1000 миль на хвилину, якщо ви за нею не встигаете?

Було б зовсiм нерозумно валандатися й залишитися позаду, та з великою iмовiрнiстю опинитися на Мiсяцi, де й поговорити немае з ким, хiба з Жулем Верном, Гербертом Веллсом i компанiею.

І не подумайте, що той бiлий шовковий мiшечок був дуже великий.

Лу схилилася над столом i випустила свiй довгий тоненький язичок, як той мурахоiд з Нацiонального Бiографiчного Словника, чи як там воно називаеться, i почала ним крутити у купцi снiгу, поки я мало не втратив розум.

Я реготав, як гiена, згадавши ii слова. «Твiй поцiлунок гiркий вiд кокаiну». Хлопчина Свiнберн завжди говорив про гiркi поцiлунки.

Тiльки з повним ротом кокаiну починаеш розумiтися на поцiлунках. Цiлування переходить з однiеi фази в iншу, як романи Бальзака, Золя, Ромена Роллана, Девiда Лоуренса та схожих хлопцiв. Ти зовсiм не втомлюешся! Ти завжди на четвертiй швидкостi, а двигун муркоче, мов кошеня, велике бiле кошеня з блискучими зiрками на вусах. І це завжди по-рiзному i завжди однаково, поцiлунок нiколи не закiнчуеться, ти втрачаеш розум i вже не повертаешся до нормального стану, ви, мабуть, не розумiете, про що я, а менi зовсiм байдуже, i менi жахливо вас шкода, та можете й самi пересвiдчитися в моiх словах, потрiбно лише знайти таку дiвчину, як Лу, i вдосталь кокаiну.

Як там казав наш друг Лам?

«Демона посмiшку встроми у мiй мозок,

Змочи мою пристрасть у кокаiн i коньяк».

Дивний чоловiк той Лам! Здаеться, цi рядки доводять, що вiн трохи розбираеться у цiй справi. Ну, звiсно, розбираеться.