Щоденник наркомана

З кокаiном ти дiйсно стаеш повелителем усього – але усе мае для тебе велике значення.

З героiном вiдчуття повелителя збiльшуеться до такого рiвня, що вже нiчого не мае значення. Немае навiть небажання продовжувати чимось займатись, що й пiдтримуе курця опiуму у бездiяльному станi. Тiло залишаеться наодинцi з собою, i тебе не цiкавить його природна життедiяльнiсть.

Знову ж таки, незважаючи на усвiдомлення нескiнченностi, ми водночас зберiгали вiдмiнне почуття мiри стосовно звичайних буденних справ.

Роздiл 5

Героiнова героiня

Я попросив зупинити таксi на площi Тертр.

Ми хотiли пройтися уздовж пагорба i дозволити собi звiдти поблукати очима по Парижу.

Нiч була чудова. Нiде, крiм Парижа, ти не зможеш насолодитися цiею нiжною солодкою тишею; сухе, тепле, легке повiтря, це зовсiм не те, що ти маеш в Англii.

Із Сени навiвав дуже нiжний вiтерець, якому наша уява любить приписувати пахощi пiвдня. Сам Париж був невиразною тьмяною плямою синюватого кольору, над якою виднiлися Пантеон i Ейфелева вежа.

Вони виглядали як символи iсторii розвитку людства – шляхетне, монументальне минуле i механiчне ефективне майбутне.

Я зачаровано прихилився до парапету. Лу обiйняла мене за шию рукою. Ми завмерли i не рухалися, що я аж мiг вiдчувати тихе биття ii пульсу.

– Ти дивися! Пендрагон!

Незважаючи на свою несподiванiсть, голос був низьким i приемним. Я обернувся.

Якби мене спитали, без сумнiву, я б точно вiдповiв, що мене страшенно обурюе, коли мене турбують; i ось тебе раптово, неприемно турбують, але це мене зовсiм не обурило.

Чоловiк, голос якого ми почули, спробував посмiхнутися до мене. Я впiзнав його одразу, хоча ми й не бачилися вiдтодi, як разом ходили до школи. Його звали Елгiн Феклiз. Вiн учився в шостому математичному, а я – у молодших класах.

Пiд час мого третього навчального року вiн став старостою, вiн навiть отримав стипендiю в Оксфордi – неабияке досягнення. Потiм без жодного попередження зник зi школи. Причину знали буквально кiлька людей, але вдавали, що нiчого не знають.

Утiм, вiн так i не пiшов до Оксфорда.

Вiдтодi я чув про нього тiльки одного разу. Це було у клубi. Його iм’я згадали у розмовi про якiсь неяснi чутки про якусь нечесну фiнансову аферу. Менi досить туманно запам’яталося, що ця iсторiя мае якийсь стосунок до випадку у школi. Вiн був не з тих хлопцiв, яких могли вигнати зi школи за якусь звичайну дрiбницю. Тут неодмiнно був причетний його гострий розум.