Щоденник наркомана

Правду кажучи, вiн був для мене свого роду героем у школi. Усiма якостями, якими я захоплювався i яких менi бракувало, вiн володiв повною мiрою.

Ми були не дуже знайомi, але його тодiшне зникнення шокувало мене. Чомусь воно закарбувалося у моiй пам’ятi, в той час як багато iнших важливих речей не залишили там i слiду.

Вiн майже не змiнився, вiдколи я бачив його востанне. Середнього зросту, з видовженим i досить вузьким обличчям. Було щось церковне у його виразi. Вiн мав невеликi сiрi очi й постiйно ними клiпав.

Великий i закручений нiс, як у Веллiнгтона; губи тонкi й напруженi; свiжа шкiра зi здоровим рум’янцем. У нього ще не з’явилося жодноi, анiнайменшоi зморшки.

У Феклiза збереглася звичка постiйно нервово тупцювати на мiсцi, яка так вирiзняла його ще в школi серед хлопцiв. Можна сказати, нiби вiн постiйно напоготовi, в очiкуваннi, що от-от щось мае статися, i все ж не скажеш, що вiн виглядав якось недобре. Вiн мав дуже впевнений вигляд.

Поки я все це згадував, вiн потис менi руку i вже почав щось там теревенити про давнi часи.

– До речi, я чув, що ти тепер сер Пiтер, – сказав вiн. – Вiтаю. Я завжди вiрив у тебе.

– Менi здаеться, ми вже бачилися з вами, – перебила Лу. – Авжеж, це ж пан Феклiз.

– О, так. Я вас добре пам’ятаю. Мiс Лейлгем, якщо я не помиляюся?

– Будь ласка, давайте забудемо про минуле, – Лу посмiхнулася i взяла мене за руку.

Не знаю, чому, але менi було нiяково пояснювати, що ми з Лу одруженi.

Феклiз протарабанив стандартний набiр привiтань i запитав:

– Дозвольте представити мадемуазель Аiд Ламуро?

Дiвчина, що стояла коло нього, посмiхнулася i кивнула головою.

Аiд Ламуро була яскравою брюнеткою з блискучою посмiшкою i очима з зiницями, як вiстря голок. Вона виглядала як суцiльна невiдповiднiсть. Губи i нiс натякали, що тут не обiйшлося без слiдiв семiтськоi кровi, але клиноподiбний обрис обличчя говорив про предкiв зовсiм протилежного роду. Вона мала запалi щоки, а «воронячi лапки» псували кутики ii очей.

Темно-пурпуровi повiки натякали про пристрасне захоплення плотськими утiхами. При густому й пишному волоссi брiв майже не було. Замiсть них вона намалювала олiвцем тоненькi чорнi дуги. Вона мала надто яскравий макiяж. Вбрана у вiльну й досить зухвалу сукню синього кольору зi срiбними блискiтками, пiдперезану жовтим з чорними плямами поясом. Зверху вона накинула чорну мереживну хустину, прикрашену яскраво-червоними китичками.