Щоденник наркомана

Їi руки були худi, як у смертi, а гачкуватi пальцi з величезними перснями iз сапфiрами i дiамантами виглядали дещо непристойно.

Їi поведiнка була схожа на жваву розслабленiсть. Здавалося, що ii завжди треба пiдштовхувати до дii, але тiльки-но перший поштовх минув, як вона знову глибоко занурюеться у своi думки.

Люб’язнiсть на ii обличчi була очевидно удаваною; але i я, i Лу, коли тиснули руки, помiтили витончену i загадкову симпатiю, яка залишила за собою пляму невимовного зла.

Я був упевнений, що Феклiз прекрасно розумiв цей, не виражений словами контакт, i, так чи iнакше, це його страшенно тiшить.

Його манера поведiнки стала особливо улесливою i шанобливою, i я вiдчув, що вiн бере iнiцiативу на себе:

– Чи можу я насмiлитися запропонувати вам i ледi Пендрагон повечеряти разом з нами у «Петiт Савояр»?

Аiд взяла мене попiдруч, а Лу пiшла вперед з Феклiзом.

– Ми й самi туди збиралися, – сказала вона йому, – а з друзями взагалi чудово. Я так бачу – ви доволi давнiй друг мого чоловiка.

Вiн почав розповiдати про стару школу. Та нiби випадково вiдзвiтував про обставини, що призвели до його виключення.

– Розумiете, мiй старий був у мiстi, – почулися його слова, – i десь на Ломбард-стрит розгубив усi своi статки (тут вiн штучно хихотнув), а де, так i не знайшов, тож це був кiнець моiй академiчнiй кар’ерi. Вiн переконав старого Розенбаума, банкiра, що у мене е фiнансовi таланти, i влаштував мене на роботу особистим секретарем. Я потрапив як риба в воду, i вiдтодi моi справи йдуть чудово.

Але Лондон не те мiсце, якщо ти маеш справжнi амбiцii. Там немае де розвернутися. Для цього – або Париж або Нью-Йорк; щиро ваш, Елгiн Феклiз.

Не знаю чому, але я не повiрив жодному слову цiеi iсторii; не повiрив. Героiн працював чудово. Я не мав анiнайменшого бажання говорити з Аiд. Вона аналогiчним чином не звертала на мене уваги i не промовила нi слова.

Лу була у тому ж станi. Певно, вона слухала, що говорить Феклiз, але нiяк не реагувала i зберiгала повну вiдчуженiсть.

Уся ця сцена тривала менше трьох хвилин. Ми дiйшли до «Петiт Савояр», зайшли i зайняли своi мiсця.

Здаеться, патрон дуже добре знав наших друзiв. Вiн зустрiчав iх з особливою французькою метушливiстю. Ми сiли бiля вiкна.

Ресторан нависав над крутими схилами Монмартра, як фортеця на недоступнiй скелi. Ми замовили вечерю. Феклiз зробив це iз завзяттям i обiзнанiстю, всi решта з цiлковитою байдужiстю. Я подивився на Лу. Я нiколи не бачив цю жiнку ранiше.