Щоденник наркомана

Щоб вiн скис!

Лу переказала Феклiзовi усю цю iсторiю, i вiн зiзнався, що знайомий з подiбними справами.

– Розумiете, дорогий сер Пiтер, – сказав вiн, – ви не можете вживати Г так, як К, а коли понамiшувати напоiв, то можна наробити купу бiди. Це як все решта у життi; потрiбно знати свою мiру. Дуже небезпечно пересуватися з мiсця на мiсце, якщо ви працюете з Г або М, а iсти – то взагалi майже гарантована катастрофа.

Мушу визнати, що я почувався, як повний дурень. Зрештою, я вивчав медицину досить ретельно; i це вже вдруге, коли дилетант робить менi серйозне зауваження.

Утiм, Лу досить бадьоро кивнула. Брендi повернув рум’янець на ii щоки.

– Так, – сказала вона, – я чула про це ранiше, але, знаете, одне дiло чути, а iнше – пройти через це самому.

– Досвiд – единий вчитель, – погодився Феклiз. – Усi цi речi абсолютно нормальнi, але важливо одразу не поспiшати, дати собi шанс навчитися i зрозумiти, як то робиться.

Увесь цей час Аiд сидiла як вкопана. Вона створювала дуже дивну атмосферу.

Певна чарiвнiсть була у цiй ii повнiй вiдсутностi чарiвностi.

Даруйте, будь ласка, менi цю парадоксальну манеру висловлюватися. Я маю на увазi, що вона володiла усiма рисами, якi зазвичай приваблюють. У неi були залишки разючоi, нехай i незвичайно дивноi, вроди. Вона мала, очевидно, неабиякий багатий досвiд. Вона володiла спокiйною енергiею, що мала б зробити ii чарiвною; все ж вона була повнiстю позбавлена того, що ми називаемо магнетизмом. Це не науковий термiн – тим гiрше для науки.

Вiн описуе природне явище й одне з найважливiших явищ на практицi. Усе, до чого людина мае iнтерес, вiд мюзик-холу до iмперiй, дiе на магнетизмовi й зовсiм мало на чомусь iншому. А наука iгноруе його, оскiльки його не можна помiряти механiчними iнструментами!

Уся життева сила жiнки була спрямована на якусь таемну внутрiшню святиню ii власноi душi.

Тепер вона вперше заговорила. Єдина тема, що цiкавила ii у цьому широкому Всесвiтi, був героiн. Їi голос звучав монотонно.

Пiзнiше Лу подiлилася зi мною, що вiн нагадував iй гул похоронного спiву тибетських монахiв, який долинае здалеку крiзь невблаганний снiгопад.

– Це едина рiч, що iснуе, – сказала вона тоном надзвичайноi екстатичноi незворушностi. У ньому вгадувалася безконечна демонiчна радiсть, яку ти отримуеш вiд свого власного смутку. Нiби вона отримуе хворобливе задоволення вiд того, що е безнадiйним, вiд того, що е жахливим; ii насправдi переповнювала якась мученицька величнiсть.