Щоденник наркомана

Ще не винайшли такоi мови, з моеi точки зору. Життя людини чи життя героiну? Я спробувала обидва: i не жалкую, що обрала те, що обрала.

Я сказав щось про те, що героiн вкорочуе життя. Блiда посмiшка промайнула ii запалими щоками. Цей холодний блиск мав щось жахливе у собi. Ми аж замовкли.

Вона подивилася на своi руки. Вперше я з неабияким здивуванням помiтив, що вони були надзвичайно бруднi. Вона прокоментувала свою посмiшку.

– Звичайно, якщо ви мiряете час роками, то, скорiше за все, ви маете рацiю. Але який стосунок обрахунки астрономiв мають до життя душi? До того, як я почала вживати героiн, роки змiнювали один одного й нiчого важливого не ставалося.

Це було схоже на дитину, що малюе каракулi у бухгалтерськiй книзi. Тепер, коли я увiйшла в героiнове життя, хвилина чи година – не знаю, що з них, та й менi байдуже – мiстить у собi бiльше справжнього життя, нiж будь-який п’ятирiчний перiод у часи до мого переродження. Ви говорите про смерть. Чом би й нi? Це абсолютно нормально для вас. Ви – тварини – мусите померти, i ви знаете про це. Але я далеко не впевнена, що коли-небудь помру; i менi байдужа ця думка, як менi байдужа будь-яка iнша з ваших мавпячих думок.

Вона знову замовкла, вiдкинулася назад i заплющила очi.

Я не претендую на звання якогось фiлософа, але було цiлком очевидно, з точки зору найпростiшого здорового глузду, що ii позицiя була твердою i неприступною, якби хтось хотiв ii похитнути. Як каже Г. Честертон: «З вибором душi не посперечаешся».

Часто сперечаються, що людина насправдi загубила здатнiсть бути щасливою – характерну рису ii менших братiв, коли набула самоусвiдомлення.

Саме про це говорить легенда «Грiхопадiння». Ми стали схожими на богiв, пiзнали добро i зло, але платимо за це щоденною важкою працею, а «в його очах передчуття смертi».

Феклiз вловив мою думку. Вiн зацитував, повiльно наголошуючи слова:

«Одежа – витканий глум,

Посiяв, та не пожав,

Життя обгортае сум,

Прокинувся, знову заспав».

Думка величного вiкторiанця, здаеться, остудила його.

Вiн скинув iз себе депресiю, закурюючи цигарку i добряче прикладаючись до склянки з брендi.

– Аiд, – сказав вiн з удаваною легкiстю, – живе у блудi грiховному з особою на iм’я Барух де Еспiноза. Здаеться, Шопенгауер назвав його «Der Gottbetrunkene Mann».

– Сп’янiлий вiд Бога чоловiк, – ледь чутно прошепотiла Лу, кинувши сонний погляд на Аiд з-пiд важких i посинiлих вiд набряклих вен повiк.

– Так, – продовжував Феклiз.