Щоденник наркомана

– Вона завжди носить з собою одну з його книжок. Вона засинае пiд його слова, а коли розплющуе очi, ii погляд одразу падае на сторiнку.

Вiн говорив i стукав по столi. Його швидка iнтуiцiя зразу вхопила, що ця дивна пригода непокоiла нас. Вiн покликав офiцiанта, потираючи великий i вказiвний пальцi. Той зрозумiв жест як прохання принести рахунок i пiшов по нього.

– Дозвольте менi вiдвезти вас i сера Пiтера назад до готелю, – сказав Феклiз до Лу. – Ви пережили досить важкий день. Я прописую добре вiдпочити. Доза Г дуже придатна, щоб зранку пiдняти себе з лiжка, але, заради Бога, не женiть коней.

Малюсiнька доза, а потiм потрошки коксу, коли вiдчуете, що час вставати. До обiду ви будете почуватися як пара немовлят.

Вiн розрахувався, i ми вийшли на вулицю. Як на замовлення, навпроти дверей щойно пiд’iхало таксi i висадило якусь компанiю. Тож ми доiхали додому без жодних проблем.

Лу i я почувалися абсолютно виснаженими. Вона лежала у мене на грудях i тримала мене за руку. Я вiдчув, що моя сила повертаеться, коли виникла потреба пiдтримати ii слабкiсть.

Із цiеi темноi вiтряноi порожнечi заново виростала наша любов. Я вiдчув, що цiлком позбувся усiх пристрастей; i у цiй люстрацii ми були похрещенi знову, похрещенi в iм’я Любовi.

Незважаючи на те, що природа зробила все можливе, щоб позбутися надлишку отрути, яку ми вжили, залишковий ефект давався взнаки. Ми приiхали до готелю дуже втомленi, втiм, як щось саме собою зрозумiле, ми наполягли, щоб Феклiз i Аiд пiднялися до нас на останнiй келишок.

Але ми вже насилу стримували злипання очей – i щойно вони нас покинули, ми з усiх нiг кинулись до нашого лiжка пiд ковдру.

Навряд чи потрiбно розповiдати моiм одруженим друзям, що у попереднi ночi процес вкладання був детально вiдпрацьованим ритуалом. Але цього разу то була лише спроба побити рекорд швидкостi. Не пiзнiше, нiж за п’ять хвилин як Феклiз i Аiд пiшли, свiтло згасло.

Я уявляв, що маю заснути миттево. Насправдi минув якийсь час, поки я зрозумiв, що так не сталося.

Я був у станi анестезii, який важко вiдрiзнити вiд сну. Насправдi якщо почати шукати визначення i намагатися пояснити рiзницю, чим далi заходиш, тим бiльш нечiткою стае розбiжнiсть.

Утiм, очi у мене, без сумнiву, були розплющенi; i я лежав на спинi, хоч я нiколи не сплю iнакше, як на правому боцi або, як це не дивно, у сидячому положеннi. І поки я так лежав, думки ставали дедалi осмисленiшими.

Знаете, як непомiтно щезають думки, коли ти засинаеш.