Щоденник наркомана

Що ж, тут вони з’являлися замiсть того, щоб щезати.

Я виявив, що сила волi у фiзичному планi практично зникла. Так нiби бажання говорити чи рухатися стало неможливим. Я занурився в океан надзвичайного спокою. Розум був дуже активним, але активним лише в певних межах. Я, здаеться, не мiг направляти потiк своiх думок.

За звичайних обставин цей факт украй би мене роздратував. Але зараз вiн лише викликав цiкавiсть.

Я спробував, у виглядi експерименту, зафiксувати своi думки на чомусь конкретному. Технiчно я мiг це зробити, але водночас усвiдомлював, що не варто докладати зусиль.

Також я зауважив, що усi думки були однаково приемними.

Цiкавiсть пiдштовхувала мене зосередитися на iдеях, якi зазвичай е джерелом роздратування i занепокоення. Це було зовсiм не складно, але гiркоти бiльше не було.

Я перебирав у пам’ятi випадки з минулого, якi, завдяки цьому особливому розумовому процесу, що захищае тебе вiд роздратування, вже майже забув.

Я виявив, що втрата пам’ятi була уявною, а не реальною.

Я вiдновив кожнiсiньку деталь до найдрiбнiших подробиць. Але найбiльш прикрi й образливi моменти бiльше не мали для мене жодного значення. Я згадував iх з такою ж насолодою, з якою читаеш меланхолiйну казочку. Я б сказав навiть бiльше, що неприемним iнцидентам я надавав перевагу над усiма решта.

Причина, я думаю, у тому, що вони залишають глибший слiд у свiдомостi. Нашi душi вигадали розум, так би мовити, з метою реестрацii свiдомих переживань, i тому чим глибше переживання, тим краще розум здiйснюе намiри наших душ.

– Forsitan haec olim meminisse juvabit[4 - Можливо, i про це колись буде приемно згадати (лат.).], – говорить Еней у Вергiлiя, перелiчуючи своi тяжкi випробування. (Дивно! Мiж iншим, вiдтодi як закiнчив школу, я лише кiлька разiв згадував латинськi вирази. Наркотики, як старiсть, геть здирають твоi недавнi спогади i залишають лише давно забутi iдеi.)

Інстинкт, який сидить у нас найглибше, це наша жадоба до нових переживань.

І тому спроби утопiс-тiв перетворити життя на приемну рутину завжди пробуджують у людськiй душi пiдсвiдомий протест.

Саме зростання добробуту у вiкторiанську епоху спричинило Велику Вiйну. Це була реакцiя школяра, у якого забрали пригоди.

Цей дивний стан розуму мав одну незмiнну властивiсть: потiк думок протiкав крiзь мiй мозок, як широка непереборна рiка. Я вiдчував, що нiщо не зможе його зупинити чи навiть хоч якось змiнити його напрямок.