Щоденник наркомана

Мене всi шукають, окрiм полiцii, – захихотiв вiн. – І вони можуть вийти на мене тепер у будь-яку хвилину, бог його знае.

Враз, як тiльки вiн почав говорити по телефону, то зробився серйозним.

– О, так, – мовив вiн у слухавку. – Справдi, дуже прикро. Де? О четвертiй? Добре, я там буду.

Вiн поклав слухавку. Увесь аж просяяв, повернувся до нас i простягнув руки.

– Моi дорогi друзi, – сказав вiн. – Це Боже провидiння, не iнакше. Мiй обiд скасовано. Якщо ваше запрошення ще в силi, я буду найщасливiшою людиною в Європi.

Ну, звiсно, у Європi не може бути двох таких людей. Менi було вкрай нудно. Але нiчого не залишалося, окрiм як висловити скажену радiсть.

Лу щиро втiшилася, вiд чого менi радiснiше не стало. Вона спалахнула i почала швидку сонату.

– Давайте обiдати тут, – сказала вона. – Тут iнтимнiше. Я терпiти не можу iсти публiчно. Я хочу танцювати, коли мiняють страви.

Вона побiгла дзвонити до головного офiцiанта, а я дав Феклiзовi цигарку, нарiкаючи на себе, що не подбав наперед i не пiдмiшав до тютюну заряд тринiтротолуолу.

Лу емоцiйно сперечалася з головним офiцiантом. Вона перемогла за очками в кiнцi шостого раунду. За пiвгодини ми вже iли чорну iкру.

Не розумiю, чому всi мають радiти чорнiй iкрi; втiм, немае сенсу намагатися перешкоджати курсовi, який тримае цивiлiзацiя. Я ii iв; i якщо завтра обставини будуть такими ж, я знову це зроблю.

Кажучи безсмертними словами Браунiнга: «Ти збрехала, Д’Ормее, та я не засмучений». Бiльше того, це був незвичайний обiд, важливий для майбутнього.

Це був безумовний успiх вiд самого початку. Ми були у своiй найкращiй формi. Феклiз говорив вiльно i невимушено, з легкiстю шампанського. Вiн розповiдав про себе i про свою дивовижну удачу у фiнансових справах, але нi разу не зупинявся досить довго на конкретному сюжетi, щоб справити певне враження чи, якщо можна так сказати, дозволити коментар. Вiн пересипав своi розповiдi найсмiшнiшими анекдотами i пiд кiнець обiду перепросив за надмiрне захоплення фiнансовою операцiею, до якоi готувався останнiм часом.

– Боюся, я буквально одержимий нею, – сказав вiн. – Та, знаете, ця справа може суттево покращити мiй стан чи, скорiше, моi перспективи на майбутне. На жаль, я не мiльйонер, як ви, старий друже. Моi справи йшли дуже добре, але чомусь як прийшло, так i пiшло. Та все ж я нашкрiб двадцять тисяч для купiвлi однiеi восьмоi частки у нафтовому проектi, про який я розповiдав.

– Нi, – вставила Лу, – ви не розповiдали нам про цей проект.