Щоденник наркомана

– Я впевнений, що розповiдав, – засмiявся Феклiз у вiдповiдь. – Вiн мiцно засiв менi в головi, особливо пiсля того, як скасували той обiд. Розумiете, менi потрiбно ще п’ять тисяч, i я збирався iх добути у цих хлопцiв. Єдина складнiсть у тому, що я не можу позичити цi грошi просто так, пiд чесне слово, правда?! І я не хочу, щоб цi хлопцi були повнiстю в курсi справи – вони просто заберуть усе собi. До речi, це нагадало менi одну дуже класну штуку, яку менi розповiдали… – i вiн протрiскотiв дивовижну iсторiю, яка не мала жодного стосунку до того, про що ми щойно говорили.

Я навiть не слухав, що там було. Мiй мозок, з шампанським поверх усього iншого, працював дуже швидко. Його балаканина нагадала менi, що сьогоднi або завтра я маю запросити телеграфом ще одну тисячу. Мене пройняло сильне пiдсвiдоме роздратування. Чоловiк так легко говорив про справи на мiльйони, що я не змiг не визнати, що, за сучасними стандартами, я насправдi дуже бiдний. П’ять або шiсть тисяч на рiк i, можливо, ще пiвтори тисячi вiд ренти, що дае маеток Барлi Грандж, а ще цей чортовий податок на прибуток i подiбне.

Направду, я недалеко втiк вiд жебрака, а тут ще треба брати до уваги Лу.

Я завжди думав про коштовностi, що це вульгарно. Перстень з печаткою i защiпка до краватки – для чоловiка, а для жiнки – кiлька дуже скромних вишуканих дрiбничок – це максимум.

Утiм, Лу була зовсiм iншою. Вона могла вбрати на себе цього добра скiльки завгодно й розкiшно його носити. Вчора ввечерi я купив iй пару сережок у «Картье» – низка з трьох дiамантiв з дивовижним бiло-синiм кулоном у формi грушки.

Коли вона iла, пила i говорила, вони злегка, у найвишуканiшiй манерi, погойдувалися бiля ii шиi, i це не робило ii вульгарною взагалi.

Я усвiдомив, що як одруженому чоловiковi моiм обов’язком було купити iй те перлове намисто з великою чорною перлиною посерединi, а ще той перстень зi смарагдовим каменем. Як неймовiрно вони б пасували до ii волосся! І, звичайно, потiм, коли ми повернемося до Англii, ii потрiбно представити при Дворi.

Не те щоб ми, Пендрагони, не вважали це трiшки принизливим – але це означае, що звичайно ж треба тiару.

А кравцi, що шиють сукнi, ви ж знаете, якi вони! Просто кiнця i краю немае речам, якi цивiлiзований чоловiк повинен мати, коли вiн одружився! І тут я, з усiх бокiв, як не подивись, кандидат на допомогу для бездомних.

Я здригнувся i вийшов зi свого марення. Я набрався рiшучостi.

Лу iстерично смiялася над якоюсь байкою про слiпого i свердло.