Щоденник наркомана

Але у теперiшньому станi я сприйняв його як абсолютно природний.

Лу розсмiялася менi у вухо.

– І правильно, Кокi, дорогенький, – защебетала вона. – Ось де ти вступаеш у гру i перемагаеш. І менi дуже потрiбнi тi перлини, ти ж знаеш.

– Вона мае рацiю, – погодився Феклiз. – Коли закiнчиться медовий мiсяць, приеднуйтесь до мене. Ми скидаемо плащi, вступаемо у гру, покажемо, чого ми вартi й навiть трiшки бiльше, а коли вийдемо з гри, то вiд Джона Рокфеллера i мокрого мiсця не залишимо.

– Ну, – сказав я, – немае кращого часу, як тепер.

Я не хочу пхати носа, але якби я мiг якось допомогти у тiй вашiй справi…

Феклiз похитав головою.

– Нi, – сказав вiн, – це зовсiм не те. Я вкладаю в цю операцiю все до копiйки; але, у кращому разi, це дуже ризикова справа, i я б не хотiв ризикувати, чи пролетять вашi п’ять тисяч на першiй же ставцi. Звичайно, результат, якщо все вдасться, буде доволi непоганий…

– Ближче до деталей, дорогенький, – вимовив я, намагаючись вiдчувати себе природженим бiзнесменом.

– Сама собою справа доволi проста, – сказав Феклiз. – Просто потрiбно скористатися можливiстю на певних свердловинах, у мiсцинi, що мае назву Сiтка. Перед вiйною все було в порядку, але, на мою думку, вони так i не були належним чином розробленi. Вiдтодi вони не працювали, i, можливо, знадобляться чималi грошi, щоб повернути iх знову на карту. Але це менший з нюансiв. Я i моi друзi знаемо, i нiхто ще до цього не добрався, якщо застосувати технологiчний процес Фельденберга до цiеi нафти, що видобувають на Сiтцi, ми отримаемо фактично свiтову монополiю на нафту найвищого можливого класу.

Зайве говорити, що ми зможемо продавати ii за нашою власною цiною.

В одну мить я побачив чудовi можливостi цього плану.

– Зрозумiло, зайвим буде говорити, що цю iнформацiю потрiбно тримати за сiмома замками, – продовжував Феклiз. – Якщо вона вилiзе, будь-який паризький фiнансист викупить справу, перескочивши через нашi голови. Я б узагалi не розповiдав вам цього, якби не двi речi.

Я знаю, що ви чесна людина, – це навiть не обговорюеться; але направду важливий момент у тому, як я вже казав ранiше, що я певною мiрою вiрю в окультизм.

– О, так! – скрикнула Лу. – Тодi звичайно ж ви знаете царя Лама.

Феклiз аж пiдскочив, нiби йому дали по головi. На якусь мить вiн зовсiм утратив лице. Здавалося, що вiн збирався сказати кiлька речей i передумав. Вiн став похмурий, як грозова хмара. Важко було помилитися, що це мало означати.