Щоденник наркомана

Я звернувся до Лу зi смiшком, який, припускаю, був доволi бридким.

– Репутацiя нашого друга, – зауважив я, – здаеться, дiсталася i до пана Феклiза.

– Ну, – сказав Феклiз, повертаючи самовладання з помiтним зусиллям, – я взяв собi за правило нiкого не засуджувати, але, правду кажучи, це вже трохи занадто. Так виглядае, нiби ви все знаете, тому нiхто не постраждае, коли я скажу, що вiн страшенна падлюка.

Уся моя ненависть, усi моi ревнощi виринули з пiдсвiдомостi. Я вiдчував, що якби Лам був десь поруч, я б пристрелив його як собаку.

Мiй давнiй шкiльний приятель з’iхав з неприемноi теми.

– Ви не дали менi договорити, – поскаржився вiн. – Я збирався сказати, що не маю особливого таланту до фiнансових справ i подiбних речей у звичайному розумiннi, але у мене е iнтуiцiя, що нiколи мене не пiдводить, – як демон Сократа, пам’ятаете?

Я кивнув. У мене були якiсь слабкi спогади про Платона.

– Ну, – вимовив Феклiз, постукуючи сигарою з виразом поважного Майстра, що закликае Ложу до порядку, – коли я зустрiв вас учора, я сказав собi: краще народитися щасливим, нiж заможним, i ось передi мною чоловiк, який народився щасливим.

Це була абсолютна правда. Я нiколи не мiг чогось досягнути завдяки своiм здiбностям, але все ж на мене, як з неба, звалилися доволi непоганi статки.

– У вас е дар, Пiтере, – збуджено сказав вiн. – Кожного разу, коли у вас не буде роботи, пропоную вам десять тисяч на рiк за участь у справах у ролi талiсмана.

Лу i я були страшенно схвильованi. Нам не вистачало терпiння дослухати деталi плану нашого друга. Цифри були дуже переконливими, а потенцiйний результат просто заслiплював нас. Ми навiть не мрiяли про таке багатство.

Уперше в життi я уявив, якою владою багатство надiляе людину, i також уперше я усвiдомив, якими величезними е моi справжнi амбiцii.

Чоловiк мав рацiю, до того ж досить чiтко сказав про мою удачу.

На вiйнi менi щастило просто неймовiрно. Потiм з’явився цей спадок, i Лу на додаток; i ось я зустрiв давнього приятеля завдяки якiйсь дивовижнiй випадковостi, й оця чудова iнвестицiя. Вона – як Феклiз делiкатно зауважив, не була нiякою спекуляцiею, а строго кажучи – просто чекала на мене.

Ми були настiльки переповненi радiстю, що ледве схоплювали практичнi деталi. Необхiдною сумою було чотири тисячi дев’ятсот п’ятдесят фунтiв стерлiнгiв.