Епоха слави і надії

– А талановитi люди вдихнули в них нове життя, надали iм абсолютно iнший сенс i тепер татуювання е у кожного другого i не лише в неформалiв або членiв банд, як рокiв двадцять назад.

Лангре нiчого не вiдповiв, лише продовжував свердлити Стажера важким поглядом. Переступивши з ноги на ногу, Стефан вiдкашлявся. Важке мовчання ставало все бiльш невмiлим.

– Можна скористатися комп'ютером? Менi треба перевiрити пошту, – нарештi сказав вiн, не витримавши виниклоi напруги.

– На здоров'я, – кивнув Лангре, прибираючи в кишеню запальничку, що лежала бiля комп'ютерноi мишки.

Треба не забути забрати i iншi дрiбнички, нiби його тут нiколи i не було.

– До речi, – пурхаючи пальцями по клавiшах, знову заговорив Стажер, – сьогоднi проiздив повз Росiйське посольство. Там чорти що дiеться. Справжнiй хаос.

– Протестуючi сильно розбушувалися? – Питально зiгнув брову Лангре.

– Бачив, що будiвлю посольства обстрiляли зеленкою.

– Не дивно. Для Росii сер Альприм був другом i щедрим меценатом.

Лангре помасажував пальцями вiскi, упорядковуючи думки. Сьогоднiшнiй ранок розпочався з дуже поганих новин i продовжував сипати неприемними сюрпризами, але потрiбно було зосередитися на поточних завданнях.

– Бачиш тi три теки? – Вiн кивнув на куток столу. – Ознайомся.

Стажер нiби тiльки цього i чекав. Вiн жваво пiдтягнув до себе вiдразу всю стопку i забiгав очима по сторiнках. Прочитавши кiлька, про щось замислився.

– Ну як? Є iдеi? – В голосi Лангре проглядала неприкрита iронiя.

– Жодноi робочоi, – не вiдриваючи погляду вiд тексту, задумливо протягнув Стефан.

– Не переживай, iм вже майже рiк i кожне пiд юрисдикцiею Інтерполу.

Стажер здивовано свиснув. Це вже не жарти, не академiчна теорiя, а справжнiсiнька робота. З Інтерполом, психопатами i знiвеченими трупами. Мабуть цi справи були i дiйсно складними i iх не змогли розкрити, адже Інтерпол мiжнародна органiзацiя, у справах кримiнальноi полiцii бере iх тiльки, щоб координувати зусилля краiн учасниць у боротьбi iз злочиннiстю.

Стефан вiдкрив першу справу на початковiй сторiнцi. В нижньому кутку, прямо пiд його великим пальцем, на жовтому фонi значилося: "Розшукуеться. Пропав без вiстi".

– Тут, до речi, все просто, – знизав плечима вiн. – Вже бiльше нiж пiвроку пройшло. Значить, можна оголосити його померлим i закрити справу. Треба лише заповнити чотирнадцяту форму.

Стажер гордо випрямився.