Епоха слави і надії

Абсолютно не розумiючи, що вiдбуваеться, Нiколас тут же виявився поряд з нею, заспокiйливо взявши ii за руку i переплiв iх пальцi.

– На жаль, результати такi ж, – iз спiвчуттям сказав доктор. – Нiяких змiн.

– Що вiдбуваеться? – Не втримався Нiколас. – Про що вiн говорить, Ганна?

– Скажiмо так, – дiвчина зробила глибокий вдих, збираючись з силами, – я з тих, хто не доживе до своеi старостi. – Помiтивши здивований погляд Нiколаса, вона тихо додала:

– Я помираю.

Вона на секунду примружилася:

– Я тебе люблю.

В ii словах були суцiльнi безнадiйнiсть, вiдчай i упокорювання.

– Я, правда, дуже тебе люблю i моi почуття до тебе абсолютно божевiльнi.

– Розкажи менi все, – тихо попросив Нiколас.

– Менi б хотiлося змiнити у своему минулому не вибiр хлопця, iнституту, професii, не помiняти зачiску або мiсце проживання, нi, а просто той момент, коли всi закрилися вiд мене в кiмнатi, мама повiдомила свiй дiагноз, i я пiдслуховувала це чортове слово "рак". Менi було дванадцять, i вони вирiшили, що я занадто мала, щоб зрозумiти.

Я б все вiддала, щоб тi пiвроку знати, що вони в мене з нею останнi. Несправедливо, що знали всi, крiм мене. Для мене ii смерть стала шоком.

– Мами бояться за наше життя. Але вони не знають, як сильно ми боiмося, життя без них. – Нiколас, що пережив смерть батькiв, розумiв ii, як нiхто. Вiн уткнувся носом iй у скроню.

– В двадцять рокiв мое життя перевернулося в другий раз, – продовжила дiвчина. – Коли тобi двадцять, ти не думаеш про смерть.

Але все мiняеться, варто тiльки вiдчути ii поряд з собою. Я була у лiкарнi. Дiзналася дiагноз – вирок. Я повернулася додому, як завжди, мене зустрiв батько. І тут я подумала, адже не важливо, на скiльки я йду з будинку – на цiлий день або за покупками, вiн проводжае мене, як востанне i радiе, навiть якщо я повернулася через десять хвилин. Вперше в життi я подумала, що я правда можу пiти з будинку i не повернутися.

Нiколи не могла вiдповiсти на питання, ким хочу стати. Вищу освiту здобувала за принципом "у чому розбираюся".

Інтерес до своеi спецiальностi втратила ще до третього курсу i, якщо чесно, дуже хвилювалася про свое майбутне. А пiсля дiагнозу всi страхи, як рукою зняло.

Повисло мовчання, яке порушив лiтнiй доктор :

– В Ганни хвороба Бехтерева. Анкiлозуючий спондилоартрит. Захворювання е запаленням мiжхребцевих суглобiв, яке призводить до iх зрощення, через що хребет опиняеться, як би в жорсткому футлярi, що обмежуе рухи.