Характерники

Дамо йому спокій, нажаль від хвороб і мародерів гине набагато більше жителів наших земель, ніж від його короткострокового пробудження. Якщо світять зірки, то комусь це потрібно! Його життєвий шлях теж кимось зумовлений згори…

Гребінчастий ящер

Пізньої ночі на узліссі, наших героїв знову чекала пригода. Розвівши багаття біля покинутої церкви, вони стали трапезувати зловленим на силок зайцем. Випиваючи бадьорий трав'яний чай, чарівниця мимоволі скрикнула, побачивши буквально за метр від них гігантську сороконіжку.

Цей нічний багатоногий хижак був розміром із дорослу людини. Він уважно дивився на парочку, гидко скрегочучи своїми потужними роговими пластинами.

-Тепер я вже добре розумію, чому це зруйноване село і церква повністю занедбані, - прошепотів характерник і спробував палицею відігнати комаху.

Реакція лісової мешканки була блискавичною, ухилившись від удару, вона блискавично зробила випад і вкусила бійця за стегно, впорскуючи паралізуючу отруту.

- Закрий очі та вуха, любий! - закричала не своїм голосом мольфарка, гарячково перебираючи в плечовій торбинці шкіряні мішечки з травами.

Знайшовши потрібний, вона кинула його в багаття і заплющила очі - яскравий спалах і гучна бавовна, здавалося, випалив очі і відірвав геть вуха. Лише за кілька хвилин до них почали повертатися зір і слух, але болісний шум у голові все не припинявся. Хижака ніде не було видно і на тому спасибі!

-Ну ти даєш, мати-моя жінка! Знав я одного чарівника з «чорним порохом» і про його галасливі витівки в нашому монастирі, але ти точно його перевершила в умінні, – мовив чоловік потираючи укушене місце, але потім чернець раптово впав на спину знепритомнівши.

-Зараз коханий, зараз я тобі допоможу! Ти тільки не вмирай, прошу тебе! - чарівниця плакала навзрид, гарячково змішуючи тільки їй відомі компоненти в дерев'яній чаші. Додавши зі шкіряної фляги води, вона перемішала все це срібною ложкою і поклала зілля на рану супутника, перемотавши чистою пов'язкою.

-Нам не можна тут залишатися Міха! Я відчуваю нову біду, прийди до тями, ну будь ласка, хоч на хвильку, - дівчина цілувала коханого в заплющені очі не перестаючи плакати.

-Так- так, я чую тебе гарньюня, зараз я встану, допоможи мені тільки піднятися.

Парочка насилу почала просуватися в найближчий притулок що був за спиною і якраз вчасно. Як тільки вони зуміли за собою зачинити дубові двері церкви, що покосилися від віку, в них став хтось ломиться.