Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською)

Жека не рвонувся, нi, вiн просто зробив бiльш рiшучий крок вперед, вiн крутнувся на мiсцi, буквально вилiтаючи зi своеi спортивноi майстерки i лише рукави на якийсь час скували його рух. І залишивши ту в руках у здивованого мужика, рвонув з усiх нiг. Та так рвонув, що, мабуть, забувся остаточно, тому що шлях його лежав прямо додому. В будинок, пiд'iзд, додому – по промiй, в зонi видимостi, зробивши забiг на дистанцiю в триста метрiв. В лiгво. Куди його, власне, i вели.

– Об'ект намагався сховатися втечею, – констатував хтось iз наших, спостерiгаючи цю ситуацiю.

 – Втеча вдалася, але сховатися i замести слiди об'ект вже не мав нi сил, нi можливостi, нi клепки. Сторожовi собаки швидко взяли його слiд, i його затримання стала лише питанням часу.

Напевно, це розумiв i мужик, так як вiн лише зiм'яв майстерку, перехопивши ту своею величезною рукою, i неспiшно попрямував слiдом за сховався в пiд'iздi Пачиком.

***

Як потiм розповiдав сам Жека, проспавшись i оцiнив масштаб свого безумства, його зловили буквально через кiлька хвилин пiсля того як вiн зник у ваннiй.

Зловили i продемонстрували тому самому мужику, який виявився не то виконробом бригади, що тiльки от планувала приступити до вiдновлювальних робiт через роки запустiння, не то просто сторожем, що хоч i дозволяв мiсцевоi пацанвi гратися у бетонних клiтках, але актiв вандалiзму не терпiв.

Жеку продемонстрували. Впiзнали. І тут же вiдiслали до себе в кiмнату, замкнувшись на кухнi до самого ранку, вирiшуючи питання повноти налитоi склянки i шириною тарiлки повноi закуски…

Що сталося з самим Женькою – iсторiя замовчуе.

Мовчить i сам Жека. Як риба мовчить. Нi слова. Але лише мова заходить про похiд на будiвництво, тут же стае похмурим i пiд якимось приводом ухиляеться вiд вiдповiдi i походу.

5. Льоха на прiзвисько Хомич

Льоха був моiм чи не найстарiших другом на районi. Принаймнi, практично з самого моменту переiзду на ще недобудований житловий масив, в бруд, в будiвельну розруху i радiсть, що ось тепер i у на е пристойна квартира, я пам'ятаю Льоху i Саню.

А Жеку та iнших вже трохи пiзнiше.

Льоха жив у сусiднiй п'ятиповерхiвцi, в однокiмнатнiй квартирi з мамою, молодшим братом i староi бабусею. «В тiснотi, та не в образi», – як часом невесело вiн висловлювався, але, здебiльшого, справи домашнi вiн на вулицю не виносив.

Льоха був злегка округлим, трохи сором'язливим, любив музику, порозмiрковувати на абстрактнi теми i хотiв стати бiзнесменом.