Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською)

Просто човнова станцiя, так само як i велика частина мiста, прийшовши в запустiння ще при Союзi, а зараз i того гiрше – занепавши i зносившись, давно не функцiонувала. Старi кiстяки човнiв, купи металобрухту та iншого смiття лежали там горами, але, що найголовнiше, лежали осторонь, в деякому вiддаленнi вiд дороги, що в'еться вздовж рiчки з одного боку i величезного крейдяного пагорба, на якому i стояло наше мiсто, з iншоi. Саме таке затишне i закинуте мiсце нам i потрiбно було, щоб неспiшно розпити те, що вже було мною приховано при досить неоднозначних обставин прямо пiд кущем бiля узбiччя тiеi самоi вулички.

– У воду i не треба. – запевнив Жеку я.

Наш спуск зайняв якийсь час, потiм довга дуга вздовж порослоi очеретом рiчечки Куп’янки, що можна було б перестрибнути вприсядку, але ii закопали i облицьовували бетоном в свiй час так, словом, нам довелося тягнутися до раздолбаного мосту, далi рейками i шпалами до вокзалу, а звiдти, захоплюючись величчю колись кругового пiд'iзду до вокзалу, нинi все бiльше такого, що вже уходив в болото та заростав очеретом, к тим самим будиночкам за похиленими парканчиками i далi…

– Прийшли, – пояснив Льоха.

Чомусь пошепки. – Полiзли. – i вiн вказав на яблуню, що своею кроною давно перевалилась через штахетник.

З боку вулицi на деревi не було нi однiеi цiлоi гiлочки, жодного не потерпiлого листочка, нiчого живого – мабуть, часто тут походжали веселi компанii, зрiзуючи шлях додому, з боку лiкарнi або парку.

– Полiзли, – i Льоха досить швидко, незважаючи на своi габарити, скочив на паркан.

Зеленi яблука, зеленi абрикоси, зелене все – аж до щавлю. Все це не доживало i своеi першоi декади, споживаноi нами або пацанами помолодше. Складно повiрити – але не можна було просто пiти в магазин i купити там хоч щось пристойне з овочiв або фруктiв. Їх там просто не було. У кращому випадку перегнiй з моркви або капусти. Траплялося, бабусi виносили припаси минулого року, але витрата грошей на таку штуку, як яблука була просто немислима!! Зростуть через пару мiсяцiв.

Ось тодi… А поки, авiтамiноз, молодi зростаючi органiзми, i хана всьому зеленому, що може бути з'iдено. Хана до такого стану, що на бiднiй яблонцi одночасно могло сидiти до десятка нас, вишукуючи останнi, розмiром з горошину, що зав'язалися яблучка.

Приблизно в цей же час, а то i пiзнiше, коли йшла шпанка i черешня, страшенно страждали сади i дерева в приватному секторi.