Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською)

– Привiт! – привiтав вiн всiх нас i вiдразу ж перенаправив до себе в кiмнату, так як iншi кiмнати були для нього закритi. Причому фiзично – на замок. Доступний простiр зводилося до кухнi, коридору, роздiльного санвузлу та, власне, його кiмнатi. В кiмнатi висiв величезний килим, стояв комод, а вiкно було вiчно вiдкритим, впускаючи разом з повiтрям ще i вуличний пил, а ввечерi комах та мошок.

– Прикольний у тебе вид з вiкна! – одразу ж пiдскочив до вiкна Дроня. Саня не подiляв його думки – перший поверх, буйна листав плодових дерев закривала все справа i злiва, залишаючи лише просвiт навпроти вiкна.

І все. Не те що, скажiмо, вид з п'ятого поверху. Але Саня промовчав.

– Чим зайнятий? – поцiкавився Жека i тут же по очах Санi, що забiгали, зрозумiв – той знову порушив якесь правило вiтчима.

– Нi… – вiдповiв Саня.

– Не гунда! – штовхнув його в груди Дроня. Саня позадкував вiд несподiванки. А потiм у вiдповiдь штовхнув i Дроню. Останнiй вiдлетiв на метр назад i гепнувся на Санiне лiжко.

– Ах ти так! – пiдскочив Дроня i схопивши перше що потрапило пiд руку – настiльну лампу, жартома i граючи, вирiшив нанести легкi калiцтва Санi. Саня не схибив, вiдiбрав у Дронi лампу, а ми якось заспокоiли самого агресивного, благо, Дроня був настiльки ж вiдхiдливим, як i запальним.

– Чьо пожерти у тебе е? – тут же поцiкавився вiн. – І сигарету давай сюди!

За перекурами, печивом з чаем i салом з цибулею у нас пройшло близько години. Саня розповiдав про своi поневiряння i лиха у вiдносинах з вiтчимом.

Розпалювався, коли мова заходила про велосипедi. Стверджував, що це сам вiтчим перевантажуе велiк мiшками i вiдрами, коли повертаеться з дачi. А те, що велосипед потiм ламаеться вже в руках Сани – це наслiдок. Знос металу i непруха, так сказати.

– Точняк! – погодився з ним Дроня. – Був би в мене такий вiтчим, я б його вже давно застрелив би! – вiн проковтнув шматок сала i закусив цибулею.

– Вiн рушницi в сталевому шафi на балконi тримае, – раптом видав Саня.

– Рушницю? – схопився Дроня. – Покаж!!!

– У нього мисливська та мiлкашка, – пояснив Саня. – Тiльки все це в шафi, в сталевому, на балконi, – чомусь вiн вибачався.

– Не жени! – перервав його Дроня. – Давай сюди рушницю! У тебе що, ключiв немае?

Виявилося, що у Сани були ключi. І вiд замкнених кiмнат, де стояв телевiзор, який вiн в тиху дивився пiд час вiдсутностi вiтчима та матерi, i вiд другоi кiмнати, i навiть вiд балкона.