Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською)

І, бiльше того, навiть вiд сталевого сейфа зi зброею! Все у нього було. І благо, що вiтчим про те нiчого не вiдав, iнакше Сашцi потiм було би не просто погано, а взагалi, я навiть не уявляю, що той би з Саней зробив.

– А ну дай сюди! – ледь не вирвав з руками у Сани воздушку Дроня. Сейф розчинив нам своi простори i виявився заповнений тими самими двома рушницями – мисливською вертикалкою двустволкою i воздушкою зi стволом, що переламувався, подiбного якоi ми свого часу пострiлювали свинцевими кульками в тирi.

– Ти куди? – не зрозумiв Саня Дрона.

– Тут тiсно! – прокричав той пронiсшись вихором через всi вiдкритi таемною зв'язкою ключiв Санi дверi i коли ми його вже наздогнали, то вiн вже сидiв бiля вiкна, переламував ствол i щось шепотiв собi пiд нiс.

– Кульки давай! – прокричав вiн Санi.

Саня кульок не взяв, та й взагалi хотiв тут же повернути рушницю назад – мало, вiтчим зараз повернеться, ми всi у вiкно вiстребнемо – перший поверх все ж, – а вiн залишиться «на мiсцi злочину, та ще й з воздушкою в руках.

– Вiддай! – вiн схопив рушницю у Дронi. Але Дроня був тертим калачем, тут же штовхнув Саню в колiнко i пригрозив врiзати ще i прикладом.

– Зрозумiв?! – Дроня робив наголос на лiтерi «у», як то, на його думку, робили тiльки крутi пацани. – Зрозумiв? – повторив вiн уже тихше, споглядаючи над муками Сани, що валявся бiля його нiг i який тримався за свое колiно. – Кульки тягни! – легко штовхнув носком кросiвки Дроня. – Кульки давай!

Принесенi з балкона (iз сейфа) свинцевi болванки, прозванi нами кульками, Саня виймав з коробки, як найбiльшу цiннiсть, цiлком обгрунтовано вважаючи, що всi вони давно перерахованi i двiчi врахованi його допитливим i пунктуальним вiтчимом.

– Та що ти там телишся?! – штовхнув Саню прикладом Дроня. – Давай сюди! – i вигрiб з коробки чи не жменю свинцевих кульок.

– Щас ми, – вiн переламав ствол, загнав туди одну з кульок i ляснув воздушкою тому, приводячи ii в бойову готовнiсть.

– Ти по кiшкам? – поцiкавився Пачик. Але сам по першiй командi засiв спиною до вiкна i зараз жував знайдену у Сани на кухнi булку.

– Нi! – гордо вiдповiв Дроня.

– По людям, чи що? – здивувався Леха.

– По фашистам! – з тиском в голосi надсадно прошипiв Дроня вишукуючи цiль.

– По яким фашистам? – не розумiв Саня. Гвинтiвка i вiтчим вже дуже сильно напружували його свiдомiсть.