Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською)

Гроза району, змушував тремтiти чи не кожного i викликаючи часте раболiпство з боку тих, хто не бажав з ним псувати стосунки, вiн швидко злетiв i так само швидко, як бувае з нестримно гарячими зiрками, i погас. Але в той час вiн був зiркою. Та ще й якою!

Школа залишилася позаду, технiкум, невгасаючi бiйки, пиятики, дiвки, за чутками, деколи з елементами насильства, наркота – у цьому всьому був Ватрон, мiй однолiтка зростом пiд метр дев'яносто, зi сталевою щелепою, величезними кулаками i бажанням iх застосувати у справу i не по справi.

У свiй час Ватрону пророкували велике спортивне майбутне. Роки в спортiнтернатi загартували в ньому бiйцiвський дух i виховали ненависть до слабкостi, а травма, отримана на одному iз змагань, назавжди поставила хрест на такiй спортивнiй кар'ерi, що здавалося вже вiдбулася.

Не знаю, можливо цей саме крах планiв i позначився на подальшому поведiнцi Ватрона, який таким чином намагався довести собi та оточуючим, що вiн ще багато чого коштуе, але слава про бiйки, пиятиках i дiвках бродила по району i часто виповзав за його межi.

Ватрон не те щоб був завсiдником нашоi компанii. Водив вiн стосунки з особами бiльш запеклими, що балувалися чимось серйознiшим, нiж самогон i вишукуючими кошти на наркоту нехай навiть i «виставленням чужих квартир». Але варто було Ватрону з'явитися в безпосереднiй близькостi вiд нас, як всi завмирали, тому що:

– Гей, дiду! ти ох..л? – кричав вiн менi побачивши мою фiгуру десь з пари сотень метрiв. Так бувало в шкiльнi роки i не обов'язково об'ектом ii агресii мiг бути, скажiмо, я.

– А що я? – вiдповiдав я i тут же шукав шляхи до вiдступу. Зв'язуватися з Ватроном не особливо хотiлося. Особливо враховуючи його повне безголiв'я.

– Та ти ох..л! – шукав вiн причин для сварки поступово наближаючись.

– Нi… – вимовив я i розумiв: «Треба тiкати!»

– Куди? – кричав у слiд Ватрон i тут же переключався на когось iншого.

Траплялося, Ватрону намагалися дати вiдсiчь. Хто тiльки проти нього не виходив – навiть якийсь боксер навпiл-професiонал, як я розумiю, але пара пропущених в голову, а далi починалося месилово. Ватрон просто звiрiв.

Правила були зовсiм не для нього. Бiльше того, вiн iх зневажав. Пам'ятаю, як будучи тими ж школярами, всiх нас взяли, та й вивезли на пару тижнiв для надання шефськоi допомоги мiсцевому радгоспу.